Сусід на одну ніч

Розділ другий

Стемніло остаточно. Добродушна тітка Галя, нагодувавши мене пиріжками, вийшла на наступній зупинці. Мені стало геть самотньо, і думка про те, що доведеться зустрічати Новий рік невідомо де, відверто тиснула. Водій пригальмував, відчинив двері і гундосим голосом повідомив, що зупинка остання, і я неохоче вибралась назовні, подумки проклинаючи той день і час, коли взагалі погодилась на Вітіну пропозицію. Втягнув мене невідомо у що…

А тепер зраджує!

Я шморгнула носом, згадуючи про важку сумку, що покоїлась в багажному відсіку автобуса. І саме огидне, що основна важкість там – подарок Віті. А ще варення, яке я брати взагалі-то не збиралась, але «Оксаночко, такої смакоти ніде не знайти, візьми обов’язково»!

І я, як дурепа, з цим варенням, а він…

Ще раз виразно схлипнувши, я нарешті вилізла з автобуса. Водій кинув на мене сердитий погляд і кивнув на сумку, що лишилась.

- А назад ви коли? – поцікавилась я у чоловіка, сподіваючись на те, що почую благословенне «зараз» і вговорю його відвезти мене назад. Хай Новорічна ніч буде зіпсована, та я хоч дістанусь назад додому!

- Через три дні. Автобус здаю в місцевий парк, - промовив він і, правильно зрозумівши мій наляканий погляд, доповнив: - в цей час хіба що хтось на своїй машині поїде.

- А як же…

- Штормове попередження передавали. Снігу насипле по саму шию. Хто ж в таку погоду кудись поїде! – знизав плечима водій. – Ну, давайте, забирайте, з Наступаючим! Мені ще автобус здавати.

Я з силою рвонула на себе сумку. Вона виявилась ще важчою, ніж я собі уявляла. Зваба викинути все звідти до біса ці банки з варенням, а разом з ними і подарунок, було просто неймовірним, та я стрималась. Я ж не якась свиня!

Побрела дорогою, приблизно пам’ятаючи напрямок. Від зупинки треба було йти метрів триста, і починалась смуга середнього розміру дерев’яних будиночків. Частина з них все ще стояла темна та порожня, інші вже світились зсередини новорічними вогниками. Я намагалась висмикнути з пам’яті той факт, в який з них мені було йти, і з жахом виявила, що цю інформацію надійно приховав від мене бісів Вітька.

Захотілось плакати.

- Гей! – долинуло з-за спини. – Чекай! Дай допоможу!

Я обернулась. Той самий молодий турист наздогнав мене і, не слухаючи слабкі заперечення, рішуче відібрав сумку.

- Важка, - відзначив він, зважуючи її в руці. – Чого ти одна це тягаєш? Мене Саша звати, - він протягнув вільну руку. – А ти, я так розумію, Оксана?

Я стиснула у відповідь його несподівано гарячі, не захищені рукавичкою пальці і оглянулась, чіпляючись поглядом за величезні замети та засніжені будинки.

- Не Оксана, - пробурчала я. – Ксенія! Ненавиджу, коли мене називають Оксаною.

- Зрозумів, - знизав плечима Саша. – Ксюшею можна?

- Ксюшею, - посміхнулась, - можна.

- Будеш Ксюшею, - він весело підморгнув мені.

Ми зупинились біля першого ж будиночку в плямі світла з вікна. Тут все було добре видно – і сліди від сліз на моїх щоках, і мою самотність, і Сашу також.

Зблизька хлопець опинився ще приємнішим, ніж здалось мені в автобусі. На вигляд йому було років двадцять п’ять, не більше, і в темно-карих очах танцювали веселі іскорки. Існування такої чудової штуки, як шапка, він ігнорував, і сніг лягав на густе каштанове волосся.

Поруч з новим знайомим я раптом відчула себе геть крихітною. Насправді я була середнього зросту, але Саша виявився навіть вищим, ніж я думала – напевне, всі метр дев’яносто. Мерзопакостний Вітя, якого мені зараз відверто хотілось придушити, високим зростом похвалитись не міг. Світловолосий, синьоокий, з надписом «пай-хлопчик» на лобі, він був повною протилежністю цьому хлопцеві. А найголовніше, своїй зовнішності за характером відповідав мало. Ще й бороду намагався відростити, щоб мужніше виглядати…

Записавши в плюси своєму новому знайомому ще й те, що він гладко поголений – ні тобі вусів, ні козлячої борідки, - я спробувала радісно посміхнутись.

- І куди ж ти, Ксюша, одна поспішаєш в зимову ніч?

Треба було сказати, що до друзів, відібрати у Саші сумку і рушити в холодну зимову ніч на пошуки потрібного будиночка, але я раптом подумала: а якщо Вітя зателефонує своїм друзям і скаже, що ми з ним розійшлись? Чисто з власного паскудства, щоб мені напакостити. І що тоді? Я лишусь на вулиці, геть одна! Може, вони виявляться порядними людьми і хоч до ранку впустять, а якщо ні?

- Та от, - видала я раптом Саші правду, - домовились з хлопцем зустріти Новий рік в компанії його друзів. А він не приїхав, сказав, що завтра буде. Щоб я без нього йшла. «Сестру двоюрідну» розважає, паразит, - мимоволі здригнулась. – Пробач. Я зараз піду, постукаю кудись, де світло, знайду тих, хто мені треба…

- А якщо не знайдеш? – озвучив мої страхи Саша. – І взагалі, який придурок обміняє компанію такої красуні на двоюрідну сестру?

- У нього нема ніякої двоюрідної сестри, - пробурчала я.

- Ну то тим паче!

Я відчула, що червонію. Напевне, від морозу, що неприємно щипав шкіру, а може, від знічення через раптову зустріч.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше