Розділ третій

Впевненості вистачило ненадовго. Сніг посилювався, і доки ми подолали ці кілька десятків метрів, що розділяли перший та третій будиночок, були вже всі в білому. Я відчувала, що починаю замерзати. Разом зі злістю пішли і залишки награної хоробрості, і я, всерйоз охолонувши, тремтіла від думки про те, що попереду в мене зустріч Нового року в компанії майже незнайомої людини.

На щастя, у Саші виявився ключ від будиночка, напевне, він і повинен був приїхати першим. Відкривши двері, хлопець пропустив мене першою досередини, і я зробила крок в суцільну пітьму і завмерла, навіть не намагаючись намацати в темряві вимикач.

Слідом за мною в будинок влетіла моя сумка з речами. Підозріло загримотіли банки з варенням, зіткнувшись з чимось твердим, і я задалась питанням, чи не забруднились всі мої речі в солодкій жижі.

Нарешті зайшов і Саша, зачинив за собою двері, відрізаючи останнє джерело хоч якогось світла. Я обернулась, зробила крок вперед, розраховуючи, що наштовхнусь на стіну, а замість цього налетіла на хлопця. Він за інерцією обхопив мене руками за талію, ривком притягнув до себе і завмер, наче чогось чекаючи.

Потім нарешті прибрав одну руку з моєї талії,  пошарив нею в повітрі і знайшов-таки вимикач. Спалахнуло світло, і я на мить замружилась, а коли відкрила очі, виявила, що Саша нікуди не дівся і уважно дивився на мене.

- Ні, - рішуче заявив він. – Ніяка ти не Оксаночка. Натуральна Ксю!

Я вперлась руками йому в груди.

- Пусти, - вимагала рішуче, подумуючи, як би це вдаліше відштовхнути хлопця, але так, щоб його не образити.

- Між іншим, - заявив він, - я все ще чекаю подяки за те, що я знайшов тебе на дорозі і не дозволив вмерзнути в сніговий замет.

- Подяки?

- Ага, - кивнув він, не зводячи з мене збудженого, сяючого погляду. Щоки хлопця трохи порожевішали, але то вже точно не від знічення, скоріше за все, від того, що він замерз. – Поцілунок.

- Що?! – обурилась я.

Ще цього не вистачало. Спочатку поцілунок, а потім…

- В щоку, - хитро мружачись, доповнив Саша. – Ну? Разочок! Я ж повинен хоч якось скористатись ситуацією! Так хоч буду хвалитись, що врятував красуню дорогою на святкування і вкрав у неї поцілунок. А то інакше буду невдахою. Всі з дівчатами приїдуть, а я тут самотній, навіть на поцілунок вговорити тебе не можу!

- Ну, щоб ти не відчував себе невдахою, можу поцілувати, - зітхнула я.

Мені довелось потягнутись до нього і обійняти хлопця руками за шию, щоб дотягнутись до його щоки. Саша нахилився до мене, міцно стискаючи в обіймах, і ми на мить так і застили. Він був теплим і якимось дуже затишним, мені навіть не хотілось вибиратись з гарячих чоловічих рук. А ще – задоволено посміхався, дивлячись на мене.

- Пусти, - попросила я.

- Нє-а, - похитав головою Саша. – Ти вся холодна. А я спробую зробити так, щоб ти відтанула, сніжна красуне.

Ну, судячи з того, що щоки у мене горіли, його зусилля спробувати змусити мене відтанути були успішними.

- Красуня, - гмикнула я. – Перемерзла, та ще й жерла при тобі пиріжки тітки Галі.

- Відмінні пиріжки, між іншим, - відмітив Саша. – Добре, давай, розбиратимемось, що тут до чого… Знімай куртку. У тебе, до речі, є у що перевдягнутись?

- А що? – моментально насторожилась я.

- Та нічого, - знизав плечима він. – Просто ти по коліно в снігу ходила, в тебе всі джинси мокрі.

Я опустила погляд на свої штани і з жахом зрозуміла, що Саша абсолютно правий.

- Напевне, - я задалась питанням, як там поживає варення, яке якраз могло тоненьким шаром розмазуватись по моєму одягу, якщо раптом розбилось. – Ой, а де тут можна перевдягтись?

Я нарешті скинула куртку і повісила її на гачок, а тоді уважним поглядом окинула будинок. Ми стояли в невеликій прихожій, з якої вели одразу два чорних проходи. Один вів до вузенького коридорчику, звідки можна було потрапити на кухню та, очевидно, у ванну, а другий відкривав вид на простору кімнату для відпочинку. Будинок явно призначався для відпочинку компанією: великий стіл, на якому можна було розташувати фуршетні страви, довгі дивани, плазма на протилежному боці і музичний центр. На невеликому столику вибудувалось не менш ніж десяток пультів, на кожному красувалась наклеєчка, що свідчила про його призначення.

В другому кінці кімнати були сходи; вони вели на другий поверх, де, напевне, розташовувались жилі кімнати.

В домі виявилось тепло, крім того, смачно пахнуло.

- Господиня обіцяла лишити їжу. Олл інклюзив, - гмикнув Саша. – Все включено. Опалення, гаряча вода і керовані пультом гирлянди. Та, яка на ялинці, до речі, також повинна вмикатись.

Я тільки-но помітила красуню-ялинку, що сховалась в кутку великої кімнати. Виглядало святково та нарядно, та й взагалі, всередині було дуже атмосферно, наче ми прийшли до когось в гості. Тут би зустрічати Новий рік з якоюсь приємною компанією… Чи навіть усією сім’єю! От тільки проблема, ближче всього з тих, хто буде тут вночі, я знала Сашу, з яким знайома… Півгодини, чи що?

- Давай, не спи, - він обережно підштовхнув мене в спину. Рука на мить затрималась на талії, і я здригнулась, збираючись відреагувати на доторк, та так нічого і не сказала. Сперечатись не хотілось; стояти поруч з Сашею було приємно. – Ходімо, оберемо тобі кімнату.