Сусід на одну ніч

Розділ восьмий

Телевізор щось там бурмотів. Знайомі артисти співали знайомі пісні. Я з цікавістю зикала на телеекран, вперто намагаючись ігнорувати думку, що роблю це лише для того, щоб трохи зменшити напругу між нами.

Ні, нам все ще було легко спілкуватись. У Саші виявилось неймовірне почуття гумору, і я реготала з кожного кого жарту. Але я вже тричі опинилась в його обіймах, ледь не вимастила його салатом, і кожен випадковий доторк опаляв.

Найстрашніше, мені хотілось ще. Наче якійсь наркоманці, що підсіла на наркотик під назвою Саша і не хотіла проходити курс лікування.

- Потанцюємо? – запропонував раптом він.

Анонсували наступну пісню – романтичну, м’яку, якраз для танця.

- Давай, - погодилась я.

- Тільки я геть не вмію танцювати, - заявив раптом Олександр. – Та обіцяю не відтоптати тобі ноги!

- Так чого ж ти покликав мене на танець, якщо не вмієш?

Я вже встигла встати з дивану. Він обійняв мене за талію, притягуючи до себе, та я все ще стояла, чекаючи на відповідь.

- Тому що хотів тебе обійняти, - знизав плечима він.

- Зазвичай, - усміхнулась я, - чоловіки в цьому не зізнаються!

- В тому, що їм сподобалась дівчина? Ну що сказати, дурні, - знизав плечима Саша. – То ти обіймеш мене у відповідь чи ні?

- А якщо ні, ти образишся?

- Не ображусь, та засмучусь, - він нахилився до мене. У нас все ще була велика різниця у зрості, і я пошкодувала, що була боса, а не в туфлях на якихось пристойних підборах. – Та це твоє право. Я ж не сто баксів, щоб усім подобатись…

Напевне, мені треба було ввімкнути здоровий глузд і сказати, що ми просто дуже мало знайомі.

- Я тебе геть не знаю, - зітхнула я, але замість того, щоб відсторонитись, обвила руками його шию та притиснулась до нього.

Саша посміхнувся. Мої обійми явно були сприйняті ним як згода. Його руки стиснули мене трохи міцніше, і я відчула, що простору між нашими тілами стає все менше і менше.

Погано інше – мені все це досі дуже подобалось. Я насолоджувалась тим, що ми топтались на одному місці, вдихала ледь відчутний аромат чоловічих парфумів, напевне, дуже дорогих. Взагалі-то я була чутлива до запахів і не надто їх любила, причому майже всі, та цей мене заворожував.

Чи то мене заворожував Саша?

- Ти вже про мене стільки всього почула, - гмикнув Саша.

- Як і ти про мене. Та чотири чи п’ять годин знайомства – це ж мало!

- Більше! Вже майже шість! – запростестував він.

Музика змінилась на веселішу, але наш повільний танець продовжувався. Я відчувала себе морозивом, що тане в чужих руках.

- Та все одно ж мало.

- Не мало. Так, часу пройшло всього кілька годин, та ми ж брали інтенсивністю спілкування, - протягнув Саша. – І взагалі… Через хвилин двадцять буде наступний рік, і виявиться, що ми вже рік як знайомі!

- Та це ж не так! – запротестувала я.

- Формально – так! – заперечив Саша. – І не сперечайся зі мною!

- Як владно звучить, - я захихотіла.

- Ну, - гмикнув він. – Ар-р-р, моя!

Ми розреготались вже вдвох. Саша міцно тримав мене в своїх обіймах, не збираючись нікуди відпускати. Фоном гриміла весела музика, та ми стояли, дивлячись один одному в очі.

Навіть сміятись перестали.

- Зараз звернення президента буде, - прошепотів Саша. – І куранти. Слухатимемо?

- Так, - погодилась я.

Треба було відсторонитись. Все йшло надто швидко, і я розуміла, що повинна перша це зупинити. Доки не згоріла в цьому дивному жарі.

Не можу я так швидко закохатись!

Не можу!

Так не буває…

Саша явно неохоче випустив мене зі своїх обіймів. Знову долив шампанського в келихи. Ми стояли, дивились один на одного, щиро посміхались і майже не слухали, що там казав президент.

- Давай, - прошепотів Олександр, - щоб в новому році не розходитись з коханими.

- Давай, - погодилась я. – І бути щасливими. І…

- І бажання нагадати треба, - видихнув він. – Мовчки. Щоб збулось.

Я лише кивнула.

Ми завмерли, стискаючи в руках келихи шампанського, і просто дивились один на одного. Затихнув бій курантів, зовні все ще не затріскотіли салюти, та було зрозуміло, що Новий рік вже наступив. Я спіймала себе на тому, що думала геть не так, як звикла. І загадала вперше щось таке неясне, що наче вислизало з рук, не пояснити навіть, чого хотіла. Стало раптом так легко-легко – і дуже весело! Захотілось сміятись, і я б, напевне, розсміялась таки, та не встигла.

Тому що наступної миті одночасно відбулись дві речі.

По-перше, затріскотівши, раптом згасло світло. Перестали мигтіти гірлянди, змовк ввімкнений телевізор.

А по-друге, Саша раптом відклав свій келих, відібрав мій, нахилився до мене, згріб в свої обійми та поцілував в губи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше