Сусід на одну ніч

Розділ одинадцятий

- Назар, - зітхнув Саша, сідаючи на ліжку. – Чорт. Зараз він нас шукатиме…

- Як шукатиме?! Я ж роздянена!

- Тобі личить, - гмикнув Олександр.

- Та не при чужому ж чоловікові!

Саша окинув мене уважним, відвертим поглядом. Я спробувала загорнутись краще в теплу ковдру, та вона все одно постійно сповзала донизу і явно не збиралась нормально триматись на мені. На губах Олексанра заграла весела посмішка, що досить точно описувала його наміри; він би вже потягнувся до мене, напевне, якби не гуркіт чужих кроків.

- Мені треба одягтись, - пискнула я.

Одяг ніде не спостерігався. Судячи з бретельки, що стирчала з-під ліжка, спідню білизну ми якимось чином запхали туди, джинси Саші валялись біля дверей, а де була його сорочка і сукня, я навіть не уявляла.

- А весь мій одяг лишився у мене в кімнаті!

- Боюсь, збігати за ним ми вже не встигнемо, - усміхнувся Саша.

Біля стіни валялась його сумка, з чого можна було визначити, що цю кімнату з широким двоспальним ліжком він облюбував для себе. Що ж, вже краще…

- Санька! – грюкнули перші двері. – Там телевізор кричить на весь будинок і… Ок.

В дверному отворі застиг симпатичний чоловік років тридцяти. Ковзнув поглядом по мені, потім – по Саші, і розплився у веселій посмішці.

- Здрастуйте, - пискнула я.

- Привіт, Назаре, - похмуро привітався з ним Олександр. – Ти не пробував стукати, коли заходиш до спальні?

- І тобі привіт, Сань. Де всі решта?

- Не приїдуть. Може, ти вийдеш?

- Може й вийду, - погодився Назар.

І замість того, щоб піти, зачинивши за собою двері, він тільки вперся плечем в стіну і уважно вивчав нас поглядом. Я сиділа червона, наче буряк, притискала ковдру до грудей і все відповзала та відповзала далі, доки не вперлась у вздиблену подушку. Під ковдрою Сашина рука лягла мені на колено, щоб заспокоїти, і я здригнулась, реагуючи на несподівану хвилю жару, що прокотилась моїм тілом.

Мені здавалось, після вчорашнього цей неймовірний потяг повинен був трохи зменшитись. Ми ж вже провели разом ніч. Та нічого подібного. Я все ще відчувала, як мене накривало хвилею пристрасті. Настільки, що хотілось виставити Назара геть і знову втонути в Сашиних поцілунках, обіймах, гарячих доторках…

- Мені здається, - уїдливо протягнув Саша, - ти стоїш на місці.

- Я чекаю, доки ти представиш мені свою милу супутницю.

- Це Ксюша, - озвався Олександр.

- Гуцулка Ксеня? – Назар вигнув губи в задоволеній посмішці. – Красива! І в яких лісах ти її відшукав.

Я почервоніла. В лісі знайшов, підібрав лісову дикарку, так.

- Не гуцулка Ксеня, - в голосі Саші задзвеніли сталеві нотки. – А Ксюша. Моя дівчина, - долоня Саші поповзла вище. – Кохана моя. Сподіваюсь, ти розумієш, що це означає?

Назар подивився на мене, потім на Сашу.

- Не чіплятись, не загравати, не жартувати і не ображати? – весело уточнив він і, помітивши дивний вогонь в сашиних очах, коротко кивнув. – Зрозумів.

- Ага. А ще це означає вийти, доки ми вдягнемось. І…Назаре, ти не міг би кинути в моєму напрямку джинсами? Ти якраз на них стоїш.

- Та без проблем, - підморгнув Назар. – Якщо що, я також з нареченою. Так що кохання до смеркання вам, любі, - він підхопив джинси, що валялись на підлозі, кинув ними в Сашу і нарешті зник за дверима, обережно зачинивши їх за собою.

Саша нарешті вибрався з-під ковдри, поспіхом натягаючи на себе штани.

- Я тобі твою сумку принесу, - промовив він. – З тієї кімнати. Ти ж перебираєшся до мене сюди, так?

- Взагалі-то це непристойно, - зітхнула я. – Та мене лякає твій Назар. – Того, так, я перебираюсь до тебе сюди.

- Чудово! Від Ісаєва буде хоч якась користь, - розплився в посмішці Саша. – А в Києві ти до мене переїдеш?

Я почервоніла.

- Але ж…

- Або кожного ранку зі мною, або…

- Ти неможливий! – видихнула я.

- Звісно! Та я назвав тебе своєю дівчиною не тому, що Назара треба було виперти за двері, а тому, що я, як порядний хлопець, тепер зобов’язаний з тобою одружитись. А минути статус парочки доки не вийде. Тут РАЦСу немає…

- Саша!

- Ну то що, - Олександр завмер, уважно дивлячись на мене, - ти будеш моєю дівчиною?

Я важко зітхнула.

- Буду.

- І переїдеш до мене?

- Ми майже не знайомі! – вигукнула я, та, відчувши на собі важкий чоловічий погляд, здалась остаточно. – Переїду…

 

Любі читачі, історія Ксюші та Саші продовжується, і я дуже рада, якщо вона припала вам до душі! А ось історія Назара та його нареченої Кіри вже опублікована та завершена, називається "Мій бос - Дід Мороз"! Поспішайте зазирнути на вогник. Ксю та Саша там також фігуруватимуть. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше