11

Вадим

Іноді життя б'є ключем, і вся звична рутина і стабільність зникає, перетворюючи будні в дивний колообіг подій і емоцій. Затягує так жорстко, що сил і бажання вирватися, абсолютно немає. Однозначно, цей вихор в моєму житті сполохав всі емоції з появою невинної дівчини, з постійно злим, настороженим, але від цього не менш зачаровуючим поглядом.

Вже не знаю, чому ця Фурія мене не злюбила, але її неприязнь відчувалася з нашого першого зіткнення. Миле личко, з виведеними на повіках чорними стрілками, перекосилося при погляді на мене, ніби помітивши купу лайна, а не нового сусіда. Пирхнувши, мала відвела погляд і поїхала на ліфті, не дочекавшись новоспеченого сусіда – тобто мене.

На моїх губах відразу розтягнулася посмішка-кумедна дівчина.

Кожне наше зіткнення ставало незабутнім і веселило мене. Звичайно, я удавав, що наша неприязнь взаємна – від моїх випадів в її бік, обличчя малої ставало ще зліше. Спостерігати за її реакцією стало в кайф - у звичному ритмі життя ніби засіяв новий, раніше незвіданий, елемент.

Звичайно, ніяких планів на неї не могло бути апріорі. Інтерес, забава - не більше. Хто знав, що новорічна ніч здатна так сильно змінювати людей і їх бажання.

Думаю, Кіра володіє незаперечним передбаченням майбутнього. Інакше, як пояснити її істерику напередодні свята?

— Поясни, що ти в ній знайшов? — наїхала вона з порога. Таке для спокійної і розуміючої Кіри, в принципі, щось ззовні.

— В кому? — претензія в її голосі вводить в легкий ступор.

— Леся ця, — вона схрещує руки на грудях, впритул дивлячись на мене. Навіть не дає можливості пройти у квартиру.

Дивлюся на свою дівчину і не розумію, що могло статися? З чого така зміна погляду, тону і поведінки?

— Кир, ти, взагалі, про що? — даю їй ще одну спробу нормально все пояснити, бо сама ситуація і її нічим не обґрунтовані наїзди починають напружувати.

— Досить робити з мене дурочку, — вона підвищує голос і плескає по своїх стегнах руками. — Я ж не сліпа, бачу, як ви один на одного дивитеся.

Мене огортає хвилею обурення. Переді мною стоїть дівчина, якій за п'ять років відносин я не дав жодного приводу засумніватися в мені. Стоїть і звинувачує в невірності, серйозно?

— Що ти мелеш? — дуже хочеться придумати якусь причину, щоб списати на неї незрозумілу поведінку Кіри. Я не впізнаю зараз в ній дівчину, з якою будую такі тривалі відносини.

— Вадиме, досить робити з мене дуру! — знову підвищує голос.

— Навіщо мені обтяжуватися? — хмикаю, засунувши руки в кишені джинсів. — Ти і без мене з цим прекрасно справляєшся.

За виразом її обличчя бачу, що мої слова досягають мети і боляче вдаряють по ній. Міміка набуває звичних рис. Так, може, Кірі зараз неприємно, але чому, чорт візьми, я повинен вислуховувати цю маячню? Подяка за те, що у неї ніколи не було приводів для ревнощів?

Вплутати в наші відносини дитину-сусідку. Браво, Кіра, перевершуєш будь-які мої уявлення. Моя совість абсолютно чиста, тому що звинувачення дівчини абсолютно необґрунтовані.

—Тобі не здається, що в наших відносинах є набагато більші проблеми, ніж якась сусідка? — незважаючи на зовнішній спокій, всередині снігова лавина.

— Ти серйозно? Хочеш поговорити про це зараз? — Кіра знову запалюється від злості. Що з нею відбувається? Переді мною ніби чужа людина. Де врівноважена дівчинка, яка вважає за краще спокійні, конструктивні діалоги та зневажає емоційні з'ясування відносин?

— По-моєму, не я це почав, — знизую плечима і відсунувши Кіру зі свого шляху, проходжу в вітальню.

Наші відносини спочатку були "особливими". Ми почали зустрічатися, коли молодша сестричка мого кращого друга Ігоря – вона ж Кіра, — розчарувалася в любові. Тоді хлопець її кинув, для п'ятнадцятирічної дівчини це стало ударом. Мені не хотілося лізти у всю цю історію, тому інформацію я дізнавався від друга, коли той вирішував поділитися. Кіра частіше почала з'являтися в нашій компанії, щоб відволіктися – так і влилася.

З нею було комфортно-поговорити по душах, погуляти до ранку в клубі, провести вихідні на турбазі, - за будь-який кипиш, загалом. Коли Ігор сказав, що Кіра в мене закохалася – був шокований. Звичайно, помічав її неоднозначні погляди, повні надій, але приписував це дружній прихильності.

Закрутилося якось спонтанно все. Кіра подобалася мені, як і багатьом іншим хлопцям. Але горезвісної "хімії" не відчувалося. Чому її вибір припав саме на мене, досі не особливо зрозуміло. Всього лише спонтанний перший поцілунок, на який вона зважилася, а я відповів, вирішив мої подальші дії. Відразу стало зрозуміло, що не зможу розбити дівчині, тільки зібране воєдино, серце. Вона мені подобається, так в чому проблема? П'ять років тому мені здавалося, що цієї симпатії цілком достатньо.

Потім все просто пішло своєю рутинною чергою. Навчання з постійними лівими підробітками, після вже постійна робота, яка вимагає багато сил і часу. Імідж в моїй професії-один з головних факторів. Кіра вписувалася в моє життя по всіх фронтах - не вимагала до себе більше уваги, ніж я міг дати, завжди залишалася розуміє і люблячою.

Ніхто з нас не використовував один одного, нам правда було комфортно.

Думаю, ми удвох розуміли, що з мого боку — це все швидше справа звички. Я точно не відчував до неї тієї неземної любові та дикої пристрасті, яку описують в книгах.

Коли зароблених грошей вистачило на покупку квартири, прийшло рішення, що пора переводити наші відносини з Кірою на новий рівень і з'їжджатися. Так я і опинився в недозволеній близькості до малої сусідки.

Жити з Кірою виявилося, знову ж таки, зручно. І, думаю, якби не новорічна ніч, ми б продовжили проживати своє життя таким звичним темпом.

— Ти зараз поставив під сумнів наші відносини? — знову розлютилася Кіра. Бачити її такою вкрай недоречно.

— Чому ні? — мій голос був спокійним. —Ти ж ставиш під сумнів мою вірність.

— Так, чорт! — знову плескає в долоні. — Між вами практично повітря іскриться!

Нехай сусідка і принесла в моє життя якісь нові, незрозумілі емоції та викликала інтерес. Але, як можна ревнувати до людини, з яким я майже не говорив жодного разу? Що за маячня?

—Кірочка, — мій голос протягує сарказмом, тому що її звинувачення на голову не надягнешь. —Якщо я раптом почну спати з малою-сусідкою, обіцяю, обов'язково присвячу тебе в це.

Відчуваю, що мої слова-однозначно, перебір. Але, її дії теж огидні.

— Це кінець, — заявляє надламаним голосом і йде в передпокій, на ходу надягаючи зимовий одяг. — Я поїду до батьків, речі заберу після свят.

Відчуваю себе вкрай дивно. Зараз від мене збирається піти дівчина, яка, незважаючи ні на що, залишалася поруч п'ять років. У мене немає бажання зупиняти її, думаю, нам двом корисно побути окремо. Чомусь, мені мало представляється, що це кінець наших відносин. Одне я знаю точно - це перша наша велика сварка. Єдина.

На вулицю ми з Кірою спускаємося разом. Я, щоб покурити, а вона прямо в викликане таксі. Після переїзду завжди доводиться спускатися покурити саме сюди-Кіра негативно реагує на запах тютюну в будинку.

Своїми різким і стрімким кроком Кіра раптово збиває з ніг малу-сусідку, через що вона упускає пакет з покупками. Цікаво, Вона це спеціально або, дійсно, не помітила її?

— Що, дрібна, невдалий день? — раптово вимовляю, але у відповідь нічого не отримую.

Коли Кіра ховається за поворотом, хочу допомогти Лесі, але та, як завжди, наїжачується

— Руки геть, — її обурений погляд протягує злістю. — Не псуй про себе думку добрими вчинками, мені більше подобається тебе ненавидіти.

— Ну, ти точно бабахнута —  сиджу навпроти неї навпочіпки, але більше не роблю спроб допомогти.

Навіщось піддаюся пориву і наступну порцію диму видихаю їй в обличчя. Леся смішно морщитися, кумедна така. Треба ж, малятко-сусідка навіть не уявляє, що через неї я розлучився з дівчиною. Смішно.

— А ти знаєш, що якщо так часто курити, то можна рано померти? — вона, нарешті, розпрямляється. — Хоча, так, кури-кури.

— Як у такій добрій родині, з'явився такий кактус? Признайся, дрібна, ти прийомна? — кажу їй в спину, посміхаючись.

— І тебе з наступаючим, дорогий сусід, — чую наостанок, після чого під'їзні двері за нею зачиняються.

Забавна дівчинка-сусідка.

При такому розкладі було складно припустити, як складуться подальші події. Здається, навіть Ванга такого не передбачила б.

На вулиці вже настають сутінки, коли я вирішую вийти знову покурити. Зараз особливо не хочеться про щось думати-самокопання взагалі не моє. Дзвоню Кіріній мамі, щоб переконатися, що та доїхала без пригод.

Леся, подібно до снігової лавини, з'являється раптово. Вилітає з під'їзду і сідає на лавку, не звертаючи на мене уваги. Нічну тишу, крім музики, що доноситься з квартир, порушують її схлипування.

— Мала, — бачити її таку вкрай незвично. — Що з тобою?

Вона миттєво тре очі, щоб я не побачив її сліз.

— Щось серйозне? — хочеться підійти, але вона виставляє застерігаюче руку.

— Все відмінно,  — знову грубить — але голос надламаний після пролитих сліз.

— Окей, — роблю чергову затяжку, впускаючи в легені дим. Нічне небо сьогодні особливо вражає кількістю зірок.

Відчуваю, що малятко-сусідка безсоромно розглядає мене.

— Досить витріщатися, — вона відразу сором'язливо відводить погляд, спіймана на гарячому.

Після своїх слів починаю сам розглядати її. Цікаво, як людина, яка взагалі не стосується мого життя, могла так сильно на неї вплинути? Маячня ж.

— Ти сьогодні не така, як завжди, — помічаю, а вона, відразу реагує на мої слова. Цікаво, що могло статися у малятка-сусідки? Хто її образив?

— Яка я зазвичай? — її голос майже не чути.

— Жива. Життя б'є з тебе, особливо це видно по твоїх очах. І це потішно, коли ти зі злістю дивишся на мене і випускаєш свою отруту, але при цьому залишаєшся як і раніше невинною.

Вона завмирає, здається, навіть не дихає. Я і сам не знаю, навіщо кажу це. Просто з'являється бажання, щоб вона перестала плакати та сумувати.

— Зараз ти не така. Зараз у твоїх очах біль і смуток. Тебе хтось зрадив, так?

Практично впевнений, що саме з цієї причини малятко-сусідка така пригнічена.

— А тебе? — дивиться прямо мені в очі, з такою сміливістю, що дихання перехоплює.

Чи зраджували мене? Цікаво, вчинок Кіри можна вважати зрадою? Я його розцінюю саме так.

—Підеш додому? Через годину проб'ють куранти, — тушу недопалок, а Леся мовчить, залишаючи моє запитання без відповіді.

Ловлю себе на думці, що недарма вона вискочила вся в сльозах саме зі свого будинку. Мабуть, вона категорично не хоче туди повертатися.

— Якщо тобі нікуди йти, можеш відсвяткувати у мене, — вона в шоці, видно по її реакції.

— З чого така честь?

— Не вистачало, щоб ти шлялася де попало всю ніч. Придурків вистачає.

Не знаю з якого дива мене взагалі це хвилює, але доводиться собі в цьому, зізнатися.

—  Мені твоя дівчина волосся повидирає. Вона, звичайно, мила, але я краще не буду ризикувати.

Ох, знала б ти, як ця «мила» дозволяла собі про тебе відгукуватися, перша б накинулася на неї.

— Її немає, —  відкриваю парадні двері. — Йдеш, мала?

І вона йде, чому на серце стає легше.

Ось через таких неправильно сформованих обставин, нам доводиться святкувати це свято удвох.

Спочатку відчувається величезна напруга, як-не-як, ми ледь знайомі. Однак, вся незручність швидко змінюється і вітальню заповнюють наші жваві розмови і її заливистий сміх. Виявляється, що спільних інтересів в нас задосить, щоб ще довго не виходити з цієї квартири, сперечаючись на різні теми. Незважаючи на юний вік, її роздуми досить зрілі та виважені. Рідко у вісімнадцять років у дівчаток є чітка точка зору, це вражає.

Я відчуваю легке хвилювання, яке не притаманне мені. І Лесіна щира посмішка заворожує. Незвичайні відчуття, дивна, незрозуміла тяга.

Здається, я здаюся без бою, коли стає мало повітря поруч з нею.

— Загадала? — питаю, не відводячи з неї погляду. Її кивок стає для мене закликом до дії.

Відчуваю необхідним спробувати її губи на смак. Як тільки торкаюся їх своїми, молюся, що мала негайно відштовхнула мене від себе. Це чортова помилка, яку у мене вже не виходить контролювати. мала не полегшує завдання і, мабуть, не чує моїх молитв, тому що через пару секунд, відповідає на мій раптовий поцілунок з не меншим напором. У цей момент, здається, вибухає все всередині та навколо мене. Точно можу сказати, що ще ніколи не відчував такий шквал емоцій.

Все що відбувається далі, просто підриває мої переконання про силу потягу і насолоди. Її податливе тіло так сильно відгукується на мої ласки, що голову зносить. Муки та іншу чушь відкладаю на задній план, тому що чітко розумію – не здатний зараз опустити малу, припинивши все. Відчуваю, що вона думає так само.

Те, що я відчуваю – неймовірно сильні емоції. Настільки, що доставляють біль, змішану з ейфорією. Чорт, зі мною, досить зрілим і вже багато що побачив, таке вперше.

Бажання відпускати малу додому зовсім немає, але її доводиться піти під ранок. Як виявляється пізніше, неймовірно вдачно.