4.

*** 

Я не бачу Кирила, тому що він сідає в салон своєї новенької машини. Серцевий ритм приходить в норму, дихати виходить на повні груди, коли його не бачу. Ні очей його, темних і глибоких. Ні рук, що в минулому так міцно до себе притискали. Ні губ, які до запаморочення цілували. 

Швидко виходжу за ворота госпіталю і змішуюсь з натовпом. Настав час виправдовуватися перед Сергієм. 

- І що це було? - запитує він. 

Прикусити б вчасно язик, але вже занадто пізно. 

Думаю про те, що правда не завжди потрібна. Мій хлопець прекрасно знає, що в минулому у мене залишилися болючі відносини. Я мало розповідала, в чому суть, але нескладно здогадатися, що моя замкнутість і відчуженість родом з тих часів. Тому Кирила Сергій не любить заочно. А нервувати свого хлопця я не хочу. 

- Пробач! До мене приставав якийсь надокучливий мужик і номер телефону вимагав... - починаю виправдовуватися. - А тут ти подзвонив дуже навіть вчасно. Я сказала, що у мене вже є коханий, зняла слухавку і втекла. 

Сергій мовчить, і починає здаватися, що говорю я не дуже переконливо. Майстерно брехати - це ціла наука, і не всім вона під силу. 

- Небезпечно тебе одну залишати, - через хвилину вимовляє він. - Не заговорюй з незнайомцями, Віта. Прикинься, що не чуєш і проходь повз. 

- Добре. Наступного разу так і зроблю. 

Сергій запитує, як пройшов робочий день, потім про себе розповідає. 

Ми познайомилися три місяці тому. Це була випадкова зустріч в кафе, куди я зайшла пообідати після занять. Сергій сидів в компанії друзів, іноді на мене поглядав, а потім зважився і підійшов.Я відразу ж відповіла, що не шукаю знайомств, але він не наполягав. Запитав тільки, чи прийду я сюди ще раз? Недовго подумавши, сказала, що так. Кафе хороше, готують смачно. 

Коли поверталася додому, картала себе за нерішучість! Стільки часу пройшло, а я все боялася зав'язувати стосунки, знаючи, як сильно можна обпектися. На серце досі не зажили потворні рубці, що залишив Кирило. Я злилася, ненавиділа, проклинала, але байдужою залишатися не могла. 

На наступний день прийшла в кафе ще раз. В той самий час. Сергій чекав мене за столиком, але вже без друзів. Один. 

Ми розговорилися. Виявилося, він також приїхав вчитися до столиці здалеку. Розумний, цікавий, товариський і симпатичний. Світловолосий, блакитноокий. І посмішка така, що неможливо не посміхнутися у відповідь. У нас виявилося багато спільного, в розмові не виникало незручних пауз. У той день він вперше проводив мене додому і я дала йому свій номер. А ще на поцілунок відповіла. Спробувати хотіла, сколихнеться щось всередині чи ні. 

Наші відносини розвивалися плавно і неспішно, Серьожа не квапив. Походи в кіно і тривалі прогулянки по місту. Він сподобався мені своєю цілеспрямованістю і амбіціозністю. Сергій з сім'ї алкоголіків, тому завжди мріяв вилізти зі злиднів. 

Минулого місяця в університет, де він вчиться на четвертому курсі, прилетів відомий австро-німецький автомобільний промисловець і підприємець, який повинен був відібрати десять кращих студентів для стажування у Відні. Серед обраних опинився і Сергій. 

Він довго не наважувався, бо не хотів залишати мене. Але я підтримала його і сказала, що все на краще. Чекати я звикла - не в перший раз. Час пройде швидко, ми навіть озирнутися не встигнемо. Зрештою, живемо в століття високих технологій і спілкування, навіть коли ви в різних куточках світу, не є проблемою. 



- Коли ти прилетиш? - питаю Сергія, прямуючи в бік метро. 

На іншому кінці дроту знову виникає пауза. 

- Знаю, що обіцяв на наступному тижні, але Едер попросив залишитися ще на місяць. 

- На місяць? - нестримано вигукую я. - Але це ж... багато! 

- Пробач, Віто, але він не питав. Наполягав. 

- Ти мені потрібен ... - вимовляю хрипко. 

Саме зараз, коли я лицем до лиця зіткнулася зі своїм складним минулим. Одна я не впораюся. 

- Сонце, я прилечу. Так, трохи пізніше, ніж обіцяв! Але зате з грошима! Ми зможемо полетіти на море. Пам'ятаєш, ти ж так сильно хотіла? 

Киваю, забуваючи про те, що Сергій мене не бачить. Море - це моя нездійсненна мрія. Він знає про це, тому робить все, що в його силах, щоб виконати бажання. 

Ми недовго розмовляємо, я заспокоююся. Більше розповідає Сергій. Про стажування, місцеві звичаї і правила, про суворого, але справедливого начальника. Я переважно мовчу і, до власного сорому, пропускаю половину розмови. Всі думки крутяться навколо Кирила. Навіщо він з'явився? Навіщо гукнув мене? Чому остаточно не залишив в спокої? Адже він так сильно розчарувався в моїх вчинках! 

Попрощавшись з Сергієм, я спускаюся в метро. Сідаю на вільне місце, відкидаю голову на сидіння. Стає цікаво ось що... Ті гроші, які періодично підкидала Жанна Леонідівна нібито в борг, а потім відмовлялася, коли я повернути намагалася, теж були з ініціативи Кирила? Це він? Невже він?.. Я відчуваю себе обдуреною і насамперед, вийшовши з метро, ​​набираю номер Аніної матері. Вона скидає, пише СМС, що зайнята. Гаразд ... Але я обов'язково дізнаюся правду. 

Дверний замок відкриваю тихо і обережно. На годиннику майже восьма вечора. Я затрималася на роботі, потім спілкувалася з Кирилом. Бабуся, мабуть, просто сходила з розуму, сидячи в чотирьох стінах! 

- Картоплю на ринку не бери! Вона там суха і зіпсована. 

- А де брати? 

- Є у нас через дорогу магазинчик. Називається «Овочі та фрукти». Там чудова картопля продається і на гривню дешевше, ніж ринкова. 

Голос бабусиної співрозмовниці мені добре знайомий. Я знімаю куртку, вішаю її на гачок. Ставлю кеди в шафу для взуття. Просила ж сторонніх в квартиру не запрошувати! 

- О, а ось і внучка моя прийшла, - радіє бабуся, помітивши мене на порозі кухні. - Що ж ти ганьбиш мене, Віта! Оленька скаржиться, що не вітаєшся ніколи і шумиш постійно! 

- Здрастуйте, - киваю противній сусідці знизу, яка сидить у мене на кухні і п'є чай з моєї ж чашки. 

Скрипнувши зубами від роздратування, згадую всі її необгрунтовані зауваження. Вони почалися з самого першого дня, коли я тільки переїхала в цей будинок. Трохи більше місяця тому. Напаскудила кішка на килимку? Голосно грає музика? У під'їзді накурено? І хто в цьому винен? Звичайно ж новенька! Нікого не хвилюють мої виправдання. Всі валять на мене, а потім за спиною обговорюють. Я давно звикла, але виправдовуватися не поспішала - нерви ціліші. 

Залишивши бабулю спілкуватися з новою подругою, йду до спальні. Очікувано, що в шафі проведена ревізія. Всі мої відверті речі - короткі сукні та спідниці - тепер дбайливо складені в сміттєвий пакет. Решта за колірною гамою рівненько лежить на полицях. Боже! Знайти улюблену домашню сукню не представляється можливим. 

Коли виходжу з душу, сусідки і слід зник. Бабуся годує мене дуже смачною вечерею, запитує, як пройшов день. Я жваво відповідаю і розповідаю кумедні ситуації, що відбуваються в відділенні гінекології. 

- Ти їж, їж, - просить бабуся. - Якщо треба, добавки покладу. 

На екрані спливає вхідне повідомлення, я тягну руку до телефону і відкриваю його. Сергій. Надіслав своє фото з тренажерного залу. Він в наскрізь мокрій від поту майці і спортивних штанях, що низько висять на стегнах. Красиве підтягнуте тіло, правда не таке, як у ... Самсонова, так. Ненавиджу себе за те, що порівнюю! 

Відправляю Серьожі усміхнений смайлик, потім якогось біса лізу в контакти. 

Якщо потрібна буде допомога, мій номер залишився колишнім.