12.

Кирило

День, який пронісся подібно урагану і розворушив у мені щось живе, нарешті підходить до завершення.

Я втомлено потираю пальцями перенісся і розумію, що хвилин двадцять знерухомлено сиджу у машині і витріщаюся на вікна Віти. Ця дівчинка безперечно вміє дивувати. Як у доброму, так і в поганому сенсі. 

Під футболкою горіти починає, там, куди била провінціалочка. До сильного зуду і бажання роздерти в кров рубці, що затяглися. А ліки, як на зло, залишилися в квартирі, тому що подібне останнім часом траплялося вкрай рідко. 

Іншим торкатися себе не дозволяю. Взагалі ніяк. Поки що не заживе повністю. Віті не тільки торкнутися дозволив, а й бити дозволив, щоб виплеснула все, що накопила в собі. Адже вона не знала, а лякати її більше не хотілося. Я бачив у зелених очах німий шок, коли Віта спину мою побачила. Напевно, подумала, що на животі слідів точно немає.

Зупинившись на світлофорі, тягнуся до бардачка і дістаю звідти пачку цигарок. Шкідлива звичка повернулася до мене рівно того дня, коли після полону я потрапив у мирне життя. Тягну сигарету до губ, затягуюсь. Руки займаю, щоб відволіктися до того моменту, коли настане полегшення. Їхати залишилося недовго. Приблизно на півтори сигарети.

Так дивно, я не бачив Віту більше двох років. А вона така ж щира, якою була два роки тому. Анітрохи не змінилася. Якщо любить – то усією душею, якщо ненавидить – то всім серцем. За словами Жанни знав, що Віта в нормі. Вчиться, підробляє, живе колишнім життям. По клубах не вештається. Хлопця ось знайшла.Шансом скористалася, стала розсудливою. І це добре. В'язниця її знищила б. 

Я був впевнений, не пройме мене так сильно. Розучився. Точно не після того, як мало на той світ не відправився. 

Виявилося, все що не вбиває ніфіга не робить нас сильнішими. Калічить, руйнує, спустошує. І тільки. 

Якось прочитав, що про один цікавий досвід американських вчених. Вони довели, що Ніцше зі своїм безглуздим афоризмом був не правий.

У дослідженні взяли участь півтори тисячі осіб. Їм було запропоновано пройти тест. Через десять років вчений спробував знову зв'язатися з тими самими респондентами. Хтось уже помер, хтось відмовився вдруге брати участь у опитуванні, хтось переїхав. Відгукнулася лише половина учасників. Так ось, проаналізувавши два опитування з різницею в десять років, вчені дійшли висновку, що всупереч ідеї філософа, джерела стресу, що стався в минулому, довгостроково впливають на психічне здоров'я людей. Крилата фраза якщо і справедлива, то, на жаль, не до всіх. І точно не для мене. 

Я заїжджаю у двір, паркую машину. Швидким кроком підводжуся на свій поверх і забуваю привітатись із сусідкою. Щойно зачинивши двері, знімаю з себе футболку і «любуюсь» у дзеркалі. Гарний капець. Рубців не надто багато, але вони рвані й потворні. Не пам'ятаю точно від металевого прута чи паяльника той великий, що під грудьми. Від болю у несвідомий стан провалювався. І як вижив після цього? Тоді я був радий скоріше здохнути.

Доктор, який шив мене, сказав, що через час краще стане. Має стати. У мене стільки таблеток і мазей, що можна сміливо відкривати аптечний пункт. 

Закинувшись таблетками, терпляче чекаю. З хвилини на хвилину має відпустити. Якщо не допоможе – піду у душ. У мене є свій особистий лайфхак: поки стоїш під водою стає значно легше, але варто тільки обтертися рушником - знову починається. 
 

Діставши із кармана телефон, набираю товаришу. Він тут же знімає слухавку незважаючи на пізній час. 

- Слухаю, Самсонов. 

- Юр, привіт. Поняття не маю до кого звернутися.

Я коротко описую ситуацію. Про дівчинку, сестру Віти. Ніколи не мав справ із опікою. І знайомих таких не маю, але може він підкаже. Ні, я розумію, вона з добрих намірів на все це вплутується. І навіть поважаю її за це. Але сама й справді не потягне. Від грошей моїх вона відмовилася, квартиру пристойну чогось продала. Але якщо сама ідея опіки на початку шокувала мене, то тепер навіть подобається. Нехилий азарт пробуджує.

- М-да, завдання ти мені на ніч дивлячись задав, Кирило, - відповідає Юра.

- Допоможеш чи далі шукати? 

- До кінця завтрашнього дня повідомлю. Добре? 

- Домовилися. 

Я кладу слухавку, свербіж вщухає. Завалююся на диван і вмикаю телевізор. Зараз би пальцем біля скроні покрутили всі ті, хто був у курсі причин, через які я залишив посаду в столиці і воювати полетів. Їх було небагато, але вони й тоді не надто підбирали виразів. Придурок, смертник. Краще б дівчина потрібний термін відсиділа. Передачі б носив, чекав. Чим був винен генералу. 

Космінін не відразу умови висунув. Через два тижні після того, як Віту відпустили. Сказав, мовляв, вітаю! Будеш, Самсонов, виконувати важливу місію, де пачками гинуть наші люди. Вирішувати бойові завдання, віддано служити батьківщині. Генералу потрібен був свій перевірений чоловік і якщо вже я не став його приймачем, то хоч десь повинен був пригодитися. 

Спочатку йшлося про місяці, потім на рік-півтора затяглося. Мене все змінити обіцяли, але не виконували. Коли в полон потрапив, я сам був винен – втратив пильність. Бо сил воювати вже не лишилося. Додому тягло пекельно. У мирне життя, подалі від нескінченних вибухів і пострілів.

І я повернувся. Напівживий, правда. Наче одна оболонка залишилася. У лікарні пролікувався, на кілька місяців вегетаріанцем став. Все згадував тортури паяльником і запах паленого м'яса, що вбивається в ніздрі.