ГЛАВА 4

…крижаним холодом прадавньої домівки, димним теплим кострищем війнуло, від гіркуватого духу сируватих дров задерло в горлі, чомусь закрутилась голова і… Аскер похитнувся відірвавши руку від древнього моноліту.

• Що скажеш ?

Аскер стояв на колінах. Його вивертало й трясло.

• Дивний ти, чужинцю.

Мавка кудись щезла, лишивши серед менгірів. Вовк скалив зуби, тулячись до ноги кудлатим боком. Звідки ж голос ?

• Мені сказали - прийшов знайти древню кров.
• Ти...хто ?
• Ліс. Каміння. Тінь.
• А-а-а.
• Непевні часи настали. Тільки що був свій, а вже дивись чужою стежкою йде. Тепер навіть нам тяжко вірний путь знайти. Пан говорить – Права з Явою змішалась. Думаю не в цьому причина. Це відображення Тьми, що гниллю мертвечини просочилась із Сходу та отруїла чисті душі Дажбожих внуків, перетворивши на мерців живих.
• Рахманське коло мене обрало. Відправило сюди.

Тяжкий віддих сколихнув густе віття, пробіг обличчям. Гусяча шкіра покрила руки, загривок дуднів надлишком глибинної сили, пурхаючи, огортаючи, роблячи повітря навкруги густим, тягучим, ніби свіжа живиця столітніх ялиць.

• Землі Перших не стало. Святі діброви вирубали, кумири спалені, нарід на скотину перевернули.  Лукаві прибульці отруїли душі людей, які тепер славлять чужих, проклятих Богів.
• Рахмани говорять, що то випробування люду.
• Припинилась борня Рода й Чорнобога. Хаос обуяв Праву- неземна тьма насунулась давлючим зашморгом. Люди відкинулись вічних братів – істот безсмертних, оголосивши Прадавню Матір сховищем зла. Діди відвернулись… А ми…ми лишились неіснуючими духами зла, облиті прокльонами смердючих проповідників. Ось тільки цей ліс лишився. Поки що вони далеко та й бояться. Поки що…
• Дивні речі оповідаєш.
• Хіба не знав цього ?
• Та...
• Хм... Що ж ти таке ?
• Посланець.
• Давно я по людські не балакав. Надокучив. Хоч  плещеться в тобі шмат нас та все ж шось не те. Кажи, що треба і зникни.
• Маю знайти кого треба.
• Ти диви... Нащо ж слова заповідні мовив, люд лісовий марудиш ? Чого треба ?
• Направити на слід. Ви маєте відчути кров. Краще за всіх відчуваєте.
• А, може, тебе на кавалки помалу роздерти та крівцею каміння покропити ? Вони давненько не пили. З останнього полювання.

Аскер позадкував. Холодна каменюка вперлася в хребет. Оце завела.

…Мавка стрепенулась, солодко потягнувшись. Здається, й не було Дажбожого владарювання -  таємничий Хорс спокійно висвічував оком, сріблячи ліс чарівним тихим світлом.

Вислизнувши з обіймів солодкої дрімоти, майнула стежинкою володіння оглянути. Темрява прохолодним напиналом прикрила праліс, пробуджуючи інший, таїнний світ. Нічні хащі наповнювнились дивовижними звуками, загадковими вогнями, глухими стогонами, нелюдським, переливчастим сміхом. Щось м’яко зашерхотіло над головою, черкнуло щокою, зблиснувши круглими великими очима – Мавка стрепенулась, мерзлякувато повівши плечима. Здається, вічність тут, а все ніяк не звикну.

Недарма Пан говорить – Прадавня Мати, ніби те безкінечне джерело, тече переливається, тільки-но весело дзюркотіло, мить, ледве струменить, мутняві води у незвідану даль несучи. Не зрозуміти суть справжню, не все відкриється. Та й чи потрібно ? Он малі поторочі гру затіяли – по вітті ганяти. А висвистують як - в голові деренчить. Геть лісовик челядь розбалував, зовсім упину немає. Вийшла з-за поваленого дерева й тільки очима зблиснула – малих, наче вітром здуло. Пізнали значить. Щось сіроманців не чути, видно на дальній край лісу метнулись.

Забрела в заповідну частину хащів дрімучих – давно тут не бувала. Звідтоді, як … Так з того дня. Ступала пухнастим килимом лісового зела. Розсипи дивних трав лоскотали підошви, тонкий дух чарівливих квітів забивав памороки, робив голову легкою. Нічого собі, давно не бувало щоб її трави з пуття збивали.

Стиха провела рукою – росянистий нектар холодив шкіру, лишаючи запашний відтиск. Так сягнула  дрімучих заростей папороті. Лапаті стрілки відразу взяли в полон, обплітаючи тіло, плутаючи ноги. Гострий спогад, майнув наглим спалахом – Купальська ніч й іскристий пуп’янок, чиєсь усміхнене лице, тепло рук таких рідних і…

Мавка кинулась бігти, не розбираючи дороги, накрившись маною, блідою тінню майнула геть, роняючи дрібненькі росинки, які непроханими краплинами зволожили очі.

Ліс закружляв несамовитою круговертю, зливаючись єдиною темною плямою нічного мороку. Не відчувала землі, задіявши силу, линула без пуття, обплутана разками замовлянь, покрита непроглядною маною. Потемніло в очах, божевільна гонитва стишилась - ковзнувши крізь густе темне шумовиння, нагло вклякла на місці -  ноги закоціліли, судомою звело всеньке єство – безпомічне тіло шубовснуло, будячи священну обитель Дани.

Палючий дотик крижаного холоду вибив віддих, сіткою прозорих ланцюжків скував рух. Рідкий кришталь води  полонив, вперто не пускаючи на поверхню. Бачила тільки прозору безкінечність. Невже все ? Раптовий потужний ривок і…відпльовуючись, судомно кашляючи опинилась на шовковистій траві.