ГЛАВА 8

Зелененький моріжок пристелили чистим рядном, обережно положили дівчину. Тіло дрібно сіпалось, в густому волоссі заплуталась солома, шматки гною, всіляка повітчана мерва. Зачувши пахучий гній, дзумкотіли здоровенні мухи, притьмом намагаючись сісти на обличчя або залізти до рота.

• Матюхо, виламай гіляку та мух одганяй поки баба Сірчиха причвала. Ти, бігай по воду – обмий вид і дай трохи напитись.
• І нащо воно мені – сердито замурмотів Збитень, постерігаючи всю ту метушню – треба було сказати смердам, хай відвезуть туди звідки взяли.
• Тобі аби в катразі хропака давати та жерти до гикачки. Дивись, вичухається, мо, який бариш матимемо.
• Бариш ? З цієї здохляки ? Одні клопоти.
• Як не тямиш ніякого біса, то краще мовчи.

Збитень відкрив було рота щоб розказати вредній молодиці що до чого, але за перелазом почулось кректання – важко сапаючи сунула скоцюрблена баба.

• Доброго дня в господі.
• Здорова будь,бабусю.
• Чого кликав ? Якщо опять жалівся хтось, то наговори все – не чаклунствую, заговорів не творю, корів не порчу. Так буває зілля якого пораю для болящого чи дитинці на світ вийти поможу. Все що мелють - наговори бабів чорноротих.
• Та вспокойся ти, не того покликали – загудів Збитень, набурмосившись, впершись руками в боки – хоч за твою ворожбу давно годилося б єпископові в поруб кинути.
• Ти стій мовчки, ач розходився. Ви, бабусю проходьте, не бійтеся. Гляньте осьо.

Шамкаючи впалим ротом, стара пошкутильгала вишником. Тримаючись за костур, тяжко схилилась над безтямним тілом. Нетвердою рукою торкнулася лиця, провела тонкою шиєю, стисла руку. Пригнулась ще нижче, щось шепочучи, перебираючи сплутане волосся болящої. Раптом шарпнулась, намагаючись швидко встати, заточилась, задерши ноги в густій траві. Збитень сердито сплюнув, глянувши на таку пакость.

• Матюхо, поможи встати, а то всю траву викачає мені

Холоп розкарякувато кинувся помагати, подав костур, притримав стару. Тіун зиркнув на кляту відьму й несвідомо позадкував. Маленьке лице, наче печене яблуко, скривила судома, жовтий обламаний зуб виступив над губою,  чорні очиці яро палахкотіли чортячим світлом.

• Ти ч-чого стара ?

Не вважаючи, баба безперестанку щось шепотіла, швиденько перебираючи разки оберегів на шиї. Збитниха сховалася за чоловіка. Відьма відходила, осклілий взір спадав, вид більше не смикався.

• Де її взяли ?
• Смерди з просіки притягли
• Не проста це дівка, чую силу буйну лісову.
• Та вона ж мало не здохла ! Яка там сила !
• Не мели Збитню, я ще тебе в матері з-під пелени добувала, тут мені видніше. Віє силою дочок лісових. Як очуняє, не тримай тут, біду накличеш.
• А може її той…
• З господи викинеш без помочі – непрошених гостей накличеш…лютих гостей.
• Що ж робити ? – пузань зовсім розгубився.
• Язви підлічу, травами на ноги поставлю. А далі…далі не кличте мене.
• То це як, все ? Йдеш ?
• Схожу відвар зготую. А ви нагрійте жлукто води, любистку нарвіть, кропиви – треба від нужди шкуру очистити.

Ще раз пильно подивившись, баба пошкутильгала геть.

Всі ловили витрішки, мовчки тупцяючи біля нерухомого тіла. Першою схаменулась Збитниха:

• Якого чорта, тутка лазите ? Малько, мерщій тягни ночви та окріп ! Матюхо, зслизни відсіль, кінчилась твоя робота !

Холоп квапливо подибуляв геть, згорбатівши, припадаючи на одну ногу.

• А ти чо туто ? На дівку голу позирити рішив !? Геть-но відсіль !
• Та я тіко…мо’ поміч яка треба.
• Знаю твою поміч. На кажду погану спідницю вершу відкриваєш, диви он слину по п’яти розпустив ! Геть кажу !

Збитень, помалу задкуючи, вибрався з вишника.

• Ох і сатану взяв. А казали мати… Ет, треба було матір слухати.

Товстун сплюнув, неквапом перевалюючись, як добре вгодований селезень. Веселий вітерець закушпелив, глушачи бурчання невдатного мужа, засипаючи порохом очі, легким свистом наповнюючи вуха. Тіун прикрився долонею, почалапав ще трохи, наткнувся на дриветню, боляче забившись.

• А маттері твої ковінька ! Чого ти її не прийняв – смачний лящ дзвінко прилип до Матюшиної потилиці, мало не відірвавши голови.

Холоп скрючився, схопив тонкими, схожими на соломини руками грубезний окоренок, цуперкуючи поперед себе. Руки сковзнули, пень покотився, боляче прищемивши другу ногу хазяїна.

• А їдять тебе мухи ! Та я зараз сириці з тебе надеру !

Староста, налапавши якусь ковердяку, жбурнув, мало не прибивши робичича. Матюха геть-то розгубився, присів, обхопивши голову руками, скорчившись в три погибелі.

• Чого скарячився !? Прибери тут – Збитень пришкандибуючи потеліпав до хати, лаючись на чому світ стоїть