ГЛАВА 9

Сонце міцно вчепилось середини неба, розкидавши дрібну сіть палючих променів, всюдисущими повзунцями обплівши цілий світ. Збитниха тяжко здихнула, обтерши рясний піт. Малька, підтикавшись, полоскала жлукто, зозла так шуруючи, аж посудина вищала, ніби застряглий в тину підсвинок. Дівчину переділи в чисту сорочку, покрили рядниною – вимиті коси золотавою хвилею раювали на смарагдовому спориші, усміхаючись до сонця.

• Проклята відьма, поки дошкребе то дівка чого доброго дуба дасть – сичала господиня постерігаючи, як сильні дрижаки б’ють дівоче тіло, аж зуби цокотять.
• Малько ! Ану виглянь, чи не йде ?

Тільки-но наньмичка рушила в двір, як знайда натяглась струною, вигинаючи голову, тріпочучи волоссям, забила ногами, щирячи зуби, бгаючи рядно, вириваючи з корінням цілі жмути трави. Збитниха полохливо підхопившись, бігала навколо зляканою куркою, бідкаючись, ламаючи руки, не сміючи й кроку ступити до болящої. Малька завмерла стовпом, постерігаючи таку прояву.

• Чого поставали, шелихвістки, ану держіть її ! – невідь звідки у вишник вчалапала Сірчиха, тяжко сапаючи, притискаючи якийсь вузлик – Бігом я сказала ! – диким голосом ревнула баба

Жінки метнулись, ніби сполохані кури.

Дві дебелі молодиці всилу тримали струнку стать дівчини, намагаючись притиснути до землі, корячись грізному покрику відьми. Навіжена, отримавши люту силу, билась пійманою рибиною, закочуючи очі, мотаючи головою. Збитниха, стискаючи дівоче плече зрадливо дрижачими руками, мимоволі зиркнула у вічі – ой леле, вони зовсім зелені та ще й без чоловічків.

І тут почули голос. Різкий, з хрипким надривом, видобувався, десь зсередини чітко промовляючи кожне слово. Одержима засмикалась сильніше, здерев’янілими вустами передаючи грізну вість.

- Диявол ! У неї вселився диявол  – заверещала тіуниха тремтячи усім тілом – треба отця Настаса, вогонь, спалити бісівське сім’я !

- Закрийся ! Держи міцніше голову! – не своїм голосом зашипіла Сірчиха, ледве розжимаючи судомно зведені щелепи дерев’яною кописткою

- Отак ! Тепер замріть, закрийте очі – бурмотання баби переплелося із страхітливим голосом творячи моторошне двоголосся.

Щось тихенько забулькало, луснуло, так, ніби суха тріска зламалась. Через міцно, до болю стиснуті повіки, коротко майнув дивний спалах, ніби всередині голови хтось кресонув здоровенну синю іскру.

Війнуло пахучим димком, густо засмерділо якимсь відьомським зіллям, защіпало, закрутило в носі, погіркло в роті, ніби хтось полином нагодував.

Дівчина ще раз напнулась, вигнувшись дугою, а далі обм’якла, принишкла серед начисто витоптаного моріжку. Кудись подівся голос, залишивши одиноке дзумкотіння мух серед духмяного садочка.

• Буде вже – розплющуйтесь та дівку пустіть, руки й ноги повикручуєте.
• Що воно було бабусю ?
• Що було те пройшло, але вернутись може. Треба з тіуном мову вести – тяжко переводячи дух, процідила через міцно стиснуті зуби знахарка. Старече тіло все ще била мілка дріж, рука механічно гладила золотаві розсипи волосся втихомиреної дівчини.
• Мені кажи, а там вже якось рішимо.
• Рішите, як я скажу, інакшого виходу немає – насмішкувато кинула баба, тяжко підводячись, обтрушуючи спідницю від зеленої мерви.
• То ходімо в хату, чого ж.
• Вона ще поспить якусь дещицю, коли прокинеться зразу дай води холодної колодязної і за мною біжи. Пойняла ?
• Так, бабусю, а чого ж, я відразу – замурмотіла Малька, ховаючись від цупкого зору відьми.
• Ні на крок не відходь. Впустиш мить – опять почнеться, тільки набагато сильніше. Затямила ?
• Ви не сумлівайтесь, ото тільки воно…і як ви сказали.
• Дивись мені.

Блиснувши очима, Сірчиха тяжко рушила виткою стежкою до чепурненької хатки. Наймичка ще трохи постояла, а тоді всілася на траву простягнувши ноги. Легенький вітерець холодив розпашіле лице, ліниво цвірінькали горобці, відчуваючи полуденну спеку. Очі самі злипались. Дівка похилилась, зручніше вмощуючись на травичці:

- Ось трішки полежу, та й знову... - пробурмотіла, солодко приплямкуючи.

Цікавий мураш надибавши здоровенне одоробло  прямо серед свого шляху, якусь мить перечекав - мо' саме забереться ? Величезна гора голосно гарчала випускаючи струмені гарячого повітря з широких дірок, що гніздились на білястій м'якій каменюці. Що ж воно ? Треба розвідати.

Щось страшенно залоскотало в носі - гучне "ап-чхи-иии", ніби батогом ляснуло серед тиші садочка. Дівка схопилась, втираючи слину, швиденько протираючи очі. Наче недовго й закимарила. Так поглянемо, що з тою знайдою. Дівчина ще спала розкидавшись на духмяному ложі.

• Напасть та й годі – зітхнула Малька, поправляючи розхристану сорочку нежданої гості – диви, а це що ?

Злегка відкотила неглибокий розріз – над повною груддю, трохи нижче кісточки яскравим пурпуром пломенів дивний візерунок, ярою квіткою розпускаючись на чисто вимитій шкірі.

• Ой леле, звідки проступило ? – наймичка сахнулась, відсмикнувши руку, як від вогню – не було ж нічого як купали. Де взялося ? Матінко моя рідна ! Чаклування ! Заступи і со...