Своя Кров

ГЛАВА 26

Золоті ворота… Колись мо’ воно так і було тільки не тепер. Серед залишків давнього гордовитого валу стояв новий частокіл з входом посередині. Широченна дерев’яна брама, густо окована залізними смугами пильно охоронялась почтом моголів. Чоловік з шість стояло біля самого входу, вдивляючись перехожих, зупиняючи вози, перевертаючи поклажу.

Стрімкі промінчики вигравали на блискучих обладунках, скочувались гостряками списів, перебігали щільним плетивом кольчуг. З-під круглих шоломів, помережаних візерунками стікали вузенькі потічки, примочуючи запилюжені лиця. Вигнуті короткі мечі, злегка похитувались збоку. Довгі кольчуги підперезані широкими поясами, міцні нагрудники, підбиті підковами короткі шкіряні чоботи. Двоє спиняють перехожих, щось питають, оглядають, четверо півколом з боків, пильно стежать, тримаючи на готові короткі списи.

  • От тобі й волохаті дикуни – подумав Аскер, згадуючи напучення Настоятеля.

Вони відправляли на смерть, завідомо вводячи в оману. Нічого, дайте трохи відхекатись, розпитаю краще. Криво посміхнувся, нукнувши для порядку – коник бадьоро чимчикував, обганяючи інших. Весело форкав, відкидаючи довгу гриву з очей.

Під’їхали вслід кістлявого гончаря. Зігнувшись в три погибелі, чоловічина показував товар надутому моголові. Той щось мурмотів під ніс, навіть не дивлячись на здохлу постать.

Скреготнувши в піхвах, блиснув харалужний кривий меч. В дядька й жижки затрусилися. Худа зморшкувата шия, загоріла до чорноти, покрита рідкими сивими волосинами безнадійно витяглась, підставляючись під гострющу сталь. Вартовий не звертаючи уваги, потикав залізякою в солому, поворушив глечики. Один не витримавши такого поводження, жалібно зойкнув, розсипавшись міркою черепків. Щось там видивившись для себе, заховав зброю.

  • Тамга ? – коротко кинув каліченою говіркою

Переляканий гончар, вже не чаявший себе в Праві, тремтячою рукою подав грубий шмат шкіри. Вузькі щілинки пильно втупились в глибоке тиснення. Забрав собі, натомість кинувши вузьку стальну смужку.

  • Трі день, сюди прийти – получить тамга. Іначе сікір башка – страж виразно провів пальцем по шиї.
  • Так, так, я обізательно, тіко спродаюсь відразу… - чоловічок забуркотів, підхоплюючи обротьку, швиденько заспішив вперед.
  • Слідаций ! – вартовий голосно гаркнув, втираючи річки поту, що струменів з-під шолому, темною плямою розпливався на куяці.
  • Куди ? – ядучий дух поту, обладунків, шкіри обдав гарячою хвилею.
  • На торговище, ось, меди везу. Бортник я.
  • Медь. Хорошо – облизуючись провадив молох, впершись жадібним поглядом у діжечку.
  • А ось чи не вгодно покуштувати – в козубку рідким бурштином переливалась духмяна смакота.
  • Агер, хато ! – щось гаркнуло збоку.

Вартовий відсахнувся, впустивши посудину. Повільний золотистий потічок розпливався густим озерцем, на радість мурашам й мухам. Роздуваючи пухкі щоки, похитуючись на кривих ногах, підкотив присадкуватий товстун. Широка золота пластина ляпала по широких грудях, дзенькала кольчугою. Ріденькі довгі волосини вусиків сердито стирчали, ніби в задерикуватого кота.

  • Ти хочеш навіки осідлати цю прокляту землю ?! А що як ця уруська свиня нагодує отрутою !

Вартовий стояв рівно тільки злякано кліпаючи очицями.

  • Тамга !
  • Хм, хм – хмикав товстун, розглядаючи тиснення – медь торгувать ?
  • А так, так, пане. Ви не сумлівайтесь гарний товар.

Прищулившись в задку гарби, Антипко щось прошепотів, міцно зчепивши пальці. Масляна мармиза сотника розгладилась широкою усмішкою:

  • Медь гарно ! Йти !

Вузька залізяка обпікала руку, серце літало по всіх грудях.

  • Чого він причепився ?
  • Хто зна – здвигнула плечима Мавка – може ману відчув. Є такі люди, не знають чого, але щось відчувають. А в нас тут чародійство добре, хоч і приховане гарно. Щоб там не було, пройшли.
  • Ага, пройшли – замурмотів Антипко, примощуючись на край гарби.
  • Більше сам не чуди – не обертаючись кинула Мавка.
  • Не буду… мабуть.

Ворота лишились позаду - подорожні пірнули зовсім в інший світ. Різномастий гул захопив цупкими клешнями, зчавив голову, розмазав бруківкою. Скиглили старці, простягаючи кукси, ошметки гнилої плоті, хапаючи за поли язвленими руками, крутячи безносими, безокими головами.

Бридкий сморід рам’я змішувався з їдким духом кінських кізяків, помий, гнилого сміття, що громадились на узбіччі, а то й посеред дороги. Іржали коні, лаялись замурзані сусідки, перехилившись з вікна, верещали діти, кублячись в пилюзі, гулко лаявся гридень, пробираючись на коні через тисняву.

Кособокі дерев’яні хатки тісно обступили вулицю, розходячись в усі боки брудним скупченням задимлених халуп. Надто цікава дітвора забачивши воза із смачним крамом потяглися слідом, видивляючись, як би його що потягти. Проте, Вухань швиденько чухикав Золотарним кінцем, ніби відчуваючи – нічого доброго тут не діждешся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше