ГЛАВА 32

Великий кишік-бей Темучин втомлено схилився в сідлі, похмуро розглядаючи останню частину ясиру. Запарився вже, цілісінький день стовбичити. І через що ? Наказано баскакам з всенького улусу тягти урусок з білявими патлами перед світлі очі темника.

Як на нього, бліді дівки з пустими прозорими очима скидалися на потойбічних духів, приймаючих батирів на землі Вічного полювання. Інша справа вогниста, чорноока, смаглява жона, що в’юнким полум’ям обвиває тіло. Ех ! А він повинен цих смердюків везти до темника. Он і кибиток взяли. Якби не знав Джучі – вирішив - геть здурів старий. Особливо після приїзду того фряга. Хоча який він фряг. Тільки вдягнутий по останній генуезькій моді, а так…

• Даруга Удеге гарно постарався – солодкавий тоненький голосок вивів з глибокої задуми, кинувши знову в розпечений пісок

Темучин злегка скривився. Майже, торкаючись стремена під’їхав стрункий кінь, видзвонюючи цяцькованою вуздечкою. Здавалось, ніби хтось висадив на спину гарячому скакунові широку діжу, з якої в усі дірки й щілини полізло пишне тісто, обмотане зверху ромейськими шовками. Кругле безволосе обличчя відливало ніжним рум’янцем малої дитини, жаб’ячий рот потігся втішеною усмішкою. 

• Славні дівчатка ! Брудні й смердючі тільки. Нічого. В сералі напахтять, вимиють, приберуть – вийдуть смачненькі наложниці !
• Тобі звідки знати, які вони, каплун общіпаний – подумав кішік-бей, а вголос мовив – Це вже ваша справа, Либай, мій клопіт довезти всіх цілими до палацу темника
• Довезем, довезем, не гризіться – засокорів наглядач гарему, неспокійно соваючись широким задом у багатому сідлі.

Темучин ще більше спохмурнів. Цей затраханий євнух викликав бажання накинути шорсткий аркан на тряске тіло й тягти степом аж поки в зашморгу не лишиться одна скривавлена ганчірка парчевої одіжі. Бей звеселів, уявивши приємне видиво. Між тим, останні воїни покидали човен, притримуючи зброю, кидаючи невеликі міхи з пожитками. Дівчат поділили на дві купи, зігнавши в тісні гурти. Ті мовчки корилися, перелякано, втягуючи голови в шиї, як тільки наближався наглядач. Безтямні очі говорили про зламану волю, безмежну покору хазяям. Це добре. Баскак гарно вимуштрував, менше клопоту по дорозі. А ось і сам.

• Тримайся поряд – буркнув синові, тяжко скочивши на землю

Міцно ступаючи, рухався назустріч, кроком досвідченого пардуса. Ногай прикусивши губу, нервово перебираючи чеканну шаблю, ступав трохи позаду. Широким півколом, відгонячи кіньми, міцним  потом, шкіряними обладунками рухались нукери. Стиха шелестіли бунчуки, поскрипував пісок, ворушились кінці дивовижних плащів з шкіри якихось плямистих, а то й смугастих звірів – пам’ятка колишніх походів.

Оскалені личини забрал миготіли нестримним блиском, вбираючи сонце. Густі липкі струмочки звивались лицями, та жоден не скинув шолом. Удеге йшов назустріч простоволосий, тримаючи шолом в руці, нестримно пітніючи. Очі злипались від солоної пекучої напасті, але молох, навіть не кліпнув. Василій тримався на два кроки, дивлячись під ноги. Бранки чимчикували, потупившись, часто спотикаючись на дрібному камінні, грузнучи в палючому драговинні, притримуючи лахміття від подиху пустотливого річкового вітру.

• Удеге, старий лис, таки притіг першим свій худий зад – хрипким покликом бойового рогу задуднів Темучин.
• Прийшлося, бею. Кожен даруга прагне вгодити темникові.
• Ще б не вгодити, за широкий пасок й місце в раді – по-конячому форкнув здоровань – от тільки чи прийдеться твій ясир.
• А що так ? – насторочився баскак – Привіз те що замовляли: гарних дівок з білими патлами й світлими очима.
• Так воно то так – бей злегка взяв під руку відходячи вбік, кивнув охороні, погуляйте мовляв – але…ми знайомі не один рік, бували не в одній січі. Ти мене знаєш – разом з Джучі росли, прийняли посвяту у Великому степові. Скільки ясиру здобули ! Тепер примусив мене особисто встрічати баскаків й під охороною доставляти дівок до його сералю. Мене, нукера в п’ятому поколінні, приставив стерегти якихось уруських шльондр ! – Темучин зозла сплюнув – Хер з ним, якби для себе, ну стукнуло сім’я в череп, пенькові старому, схотів на старість розважитись так ні, для фрягів старається.
• Я чув на курултаї щось про генуезця мололи.
• Він такий же генуезець, як я ромейська непорочна, мать її, діва. Так слухай далі, сказав за кожну відповідаєш головою, причому наказав виловити всіх білих урусок тільки в трьох округах. Що думаєш ?
• Темникові видніше – обережно повів Удеге, дивлячись прямо в колючі вуглинки кешік-бея.
• А так, на все воля його – спохватившись швидко мовив Темучин – не бери до душі. То так розпатякався надто зрадів, побачивши старого побратима. Хто той урус ? – зіскочив на інше бей.
• Василій, очільник охорони єпископа мого намісництва. Дуже корисний в…хм, особливих справах.
• Надійний ?
• Як сказати…Ми воювали разом на Синюсі. Ні разу ще не підвів. В цьому ділі добряче підсобив. Має ватагу надійну – всі обтерті батирі. До речі, маємо подарунок.
• Мені ? – ріденькі брови підскочили від несподіванки
• Кому ж іще. Василію ! – Удеге махнув бояринові, що тримався далеко позаду