ГЛАВА 34

Біля входу двоє зчепились, ніби раки, гримнувши на запльовану підлогу. Качалися, витираючи харкотиння, збираючи одіжжю остюки й солому. Товариші зібрались тісним колом, підбадьорюючи то одного то іншого. Брудна солома скропилась юшкою розквашених носів, розсічених губ, приховала вилущені зуби, видрані з кривавив корінням чуби.

Нарешті, забіяк розборонили, посадили за стіл, і ті за мить горлали з усіма, міцно обійнявшись, слиняво клянучись у вічній любові. Шинкарні дівки спритно шмигали, підносячи все нові й нові порції, уникаючи розчепірених п’ятірень, тихо повискували, коли хтось таки достягав й боляче щипав.  Проте, одна щось заметушилась й потрапила всередину розпареного гурту, затягнута міцними руками.

Тихо зойкаючи під грубими пальцями, намагалась вирватись, але розпалена доторком п’янкого жіночого тіла, юрба не збиралась відпускати такий ласий шматок. Розриваючи одяг, затискаючи рота, позбавлялись останнього нальоту людяності, лишаючись двоногою падаллю з гнилими ошкіреними ротами, масляними очима, залепованими вузлуватими пальцями.

Дівка тонко крикнула, оглядаючись вибалушеними від розпуки очима. Шинкар мовчки тупився у підлогу, перебираючи засалений поділ. А що тут зробиш, тіки сікнешся, як отримаєш кинжал під лопатку або в кращому випадку, кулацюру між очі. Морячки вже добряче завелися і тепер гаряче рішали – хто ж перший ? Дехто виказав пропозицію притягти всіх дівок, мовляв, дістанеться більше й вистачить на довше. Інші підтяглись поближче – може і нам, що перепаде ?

Аскер сидів мовчки, прихилившись до закуреної стіни. Лемент не торкав спокою, не рушив душу. Жіночі зойки давно не хвилювали. Вовк лежав біля ніг, пильно спостерігаючи за двоногою худобою. Розпачливий крик оголосив – все таки дійшли згоди.

Воїн відкрив очі – з нудотних випарів людських тіл, гіркого чаду спліталось дивне марево. Великі очі з довгими віями, пильно дивилися вперед, поступово наповнюючись слізьми. Це ж так, як в тому селі, коли він дивився… Так як тоді… цей крик… просто дивився й не міг…так само з ним… Раптова жага крові заполонила єство, видавивши глузд, розум, ті найменші крихти людського, які ще лишались.

Хвилясте лезо, тихо шваркнувши, вискочило з піхов. Задній морячок, присадкуватий, карячконогий, не встиг нічого зрозуміти або відчути, як голова, безтямно лупаючи очима покотилась під стіл. Кров цвиркнула пружним фонтаном, заливаючи вид, стікаючи лезом. Інші зайняті гидким видивом не відразу дотямкували чого це плющить кров й верещать товариші.

Одним потужним взмахом добувся середини, витираючи липкі бризки з очей. Гвалтівник застиг, намагаючись прикрити голову, проте лишився без обох рук й половини голови. Дівка лиш ловила ротом повітря, безтолково намагаючись відтерти криваві патьоки на голих грудях і животі. Аскер швидко звів, відтрутив назад, де люто гарчав Вовк, підкоряючись хазяїнові – ні кроку вперед.

Розбишаки оговтались, видобуваючи мечі, фальшіони, але хміль робив з них манекенів, начинених тельбухами і м’ясом. Хвилястий меч легко розтинав дублети, протикав іржаві кольчуги, випускаючи згустки сивих кишок, що короткими зміями вились на брудній підлозі. Аскер зупинився, переводячи подих.

Руки, давно не відчували битви, дрібно тряслися, вид заливала кров вперемішку з потом. Всі обладунки просякли липким багрянцем, гейби в бочку з крівлею пірнув. Заглушаючи все інше, корчмою повз нудотний сопух нутрощів, випорожнень, крові. Широкі калюжі розливались підлогою, страшно квилили недобиті, тихо вила прислуга. Корчмар рачки стояв біля стійки, тяжко блюючи.

Тверезіючі гуляки, оглядали жахливе видовище, задкуючи, скобзаючись в смердючих калюжах. Кутаста фігура з дивним мечем, здавалась потойбічним демоном, прийшовши упитись людською смертю. Ніби по-команді ринулись надвір, давлячись у дверях, збиваючи з ніг, гублячи зброю. Та видобутись виявилось не так просто - пломеніюча сталь безжально шаткувала піддатливу плоть.

Кров'яний туман вузькою хвилею пурхав з леза, повільно осідаючи міріадами лалових краплинок. Нелюдське хрипіння, бульчання - ото й по всьому. Закопчена кімната перетворилась на бійню, встелену розпластаними тушами. Ніщо людське не проскакували в цих знівечених останках.

В кутку доходив насильник швидко-швидко соваючи ногою, ніби намагаючись виповзти з цього пекла. Мерці витріщались осклілим взором, випустивши гарячу кров. Багряна полуда потроху відступала, лишаючи сморід і смерть. Тіло тремтіло, випускаючи бойову ярь. Погляд впав донизу - пальці залиплі густим червоним кісилем, кам'яно впилися в шорстке руків'я. Тоненька цівка густої рідини повільно сповзає червленими хвильками, скапуючи додолу. Жижки підкошувались, вертаючи давній біль. Перебираючи здерев'янілими ногами, прихилився до товстої підпори.

- Їдріть твою ма... - видихнув біс, ошелешено кліпаючи блискучими очицями - оце перекусили, мать його в дих ! Ти шо геть сказився ?! Перешурував скільки моряків ! Як же ж... Але ж гарно, бісова кров ! От шо значить майстер ! Розпластав гівнюків, наче коропів перечистив ! - весело провадив Антипко проходячись між мертвяками.

- Заткнись ! Де у вас вода !? - Мавка кинулась до голої дівки, добряче труснула за плечі

- Тааам, на кухні - перелякано видавила служниця, судомно притискаючи брудне лахміття до грудей.

- Сюди ! Йди сюди ! - майже, силоміць потягла до здоровенного кадовба із мутною зеленавою рідиною - Тримай цеберко ! Лий на нього !

Потік застояної жижі бурхнув потоком, вилітаючи з усіх щілин, змиваючи липку рудь.