ГЛАВА 35

Вогка темрява прийняла ослизлизлим нутром, вдарила в ніс паморочною гниллю. Клейка земля сипалась на голову, приставала до підошв. Аскер незграбно черкався грубої покрівлі трухлявого дерева, раз пораз шурхав боком гнилу обшивку, відриваючи чималі шматки бурої кори. Очі призвичаїлись до темряви, пантруючи в'юнку постать.

Ламія спритно ковзала, злегка пригнувшись - видно, не вперше долала підземний прохід. Колись, дуже давно, потаємний коридор виложили зрубом, проте час залишив біляві розсипи грибів, потворні нарости плісняви, беззубі проймища гнилих дір. Так і чекай - гепнеться на голову вся ця біда, ніхто й кавкнути не встигне.

Намагався не втрачати з поля зору худої спини в подертому лахмітті - підземелля не було простою дорогою. Різкі повороти, виверти, завитки - хтось явно не бажав бачити непроханих гостей в кінцевому пункті. Тут ще Вовк крутиться під ногами, раз мало не простігся, перечипившись за грубий тулуб.

Мавка трималась, майже, впритул - легке дихання лоскотало потилицю трав’яним духом. Біс чеберяв слідом, поблискуючи очицями, без кінця вступаючи в якусь гидоту, пошепки матюкаючись, згадуючи упирів, вовкулаків й пришелешених чортів, які лишають свій теплий, затишний ліс, щоб ковбаситись у смердючому багні.

Від численних звивин і поворотів паморочилось в голові. Тьма здавалась живою - пхалась, чіпляла за ноги, забивала подих пліснявим пилом. Вовк гучно чхав, поблискуючи смарагдовими бликалками. Легкий шелест важкого мороку окреслював гінку постать, невтомно долаючи смердючу кишку підземелля.

- Чого пристали ? Швидше, може, ще застанемо...

- Шо ти там мургичеш, ніякого хріна не чуть - гудів біс виплутуючись з клейкого ковтуна павутини.

- Куди прямуємо ? - Мавка підозріло вперлася очима в темну пляму, застиглу біля слизької шершавої стіни.

- Тепер вам тільки одна дорога - ламія майнула повз струхлявілі стовбури, обдавши нудотним духом крові.

Аскер мовчав, потираючи маківку - низька покрівля лишала відчутні гульмахи, доброю ріпою застигши під шкірою.

- Тільки в Гнидник не насмілюються заглядати ні косоокі, ні князівські гридні. Це саме паскудне дно, твань людських вишкребків, причал істот, яких ви боїтеся і нищите.

- Про всіх не кажи, кров'янице, мені на двоногих... срать на їх хотів.

- Ти закриєшся колись чи ні ?

Мавка боляче хвицнула балакуна, потрапивши, мабуть, в коліно, бо Антипко ображено зашипів й спіткнувшись ляпнув в грязюку. Через хвильку, гучно відпльовуючись сунув позаду, сопучи ковальським міхом.

Рідке болото жвяхкотіло, липнучи до ніг, чіпляючись дебелими кім'яхами, ніби хотіло назавжди поховати впертюхів у темному царстві первісного мороку. Путь зміївся в абсолютній темряві, непроникній людському зорові.

- Ви як ?

- Ох, ма... не повертайся більш. В тебе така мармиза страшна з цими баньками, аж шерсть на хвості дибом.

- Ти чого тут ? А де...?

- Наказала попереду йти щоб не загубився бач. Як же мене задрочили ці перепетії. От думав в шиночку посидіти, медку потягти, а...

- Де вона ? ! - різко обернувся, потягнувшись рукою до меча, враз опам'ятавшись, добув захалявника, рішуче повертаючись назад.

- Куди !? - верескнула кров'яниця, вихнувши хвилею затхлого вітру.

- Чого галасуєте ? Ще родичів її накличете. Тоді точно прийдеться твань топтати...тільки вже в другому місці.

- Ти... де - Аскер відчував, як давлючі спазми сковують горлянку, дрібним трепетом переходять в руки, розкидаються тілом щедрою "гусячою шкірою".

- Чого смикаєшся - захвилювався ? - голос лісової діви сповнився щирим здивуванням.

- Харош воркотіти, сільва, підбирай манатки.

- Вийдемо на землю, я з тобою перебалакаю - потривоженою гадюкою зашипіла в порожню тьму.

- Більше так не роби - твердо мовив чоловік прямуючи вслід густій плямі нічного туману.

- Слухай, чого ти їй відразу не вмазала ? Для чого виходити на землю? А тут тобі що? - чорт тяжко спинився обсипаючи нудотну гниль.

- Подивись гарно під ноги, обревку.

Чорт пропустив подругу вперед, присів, запустивши пальці в багнисте місиво. Щось захрустіло, потекло між пальцями видаючи нову порцію гидотного духу. За мить, біс опинився за спиною, переривчасто хекаючи.

- Ну що, додивився ?

- Скільки ж тут... скільки збирали... - вражено лепетав Антипко.

- Тепер втямив з ким зв'язались ?

- Я чув, але не думав... Вже, що сам, але таке - чорт мотнув головою, набуваючи знову людського вигляду - від збудження вся верхня частина тіла трансформувалась,  а низ лишався отрочим.

- Що ви там шепочетесь ?

- Нічого Аскерику, нічого. Ти слідкуй, слідкуй за своєю дівкою, а то ще надумає щось втнути - ядовитим голоском жебонів біс.

Воїн підозріло оглянувся, проте нічого не сказав. В цьому червячому хіднику час зупинився, перетворившись в єдину тягучу ніч, наповнену подихом тліні. Мавка відчувала, як тоді, в озері - безпорадною істотою, полишеною чарівної сили.