ГЛАВА 36

Перші хижки зустріли пустими дірами дверей, вибитими шибами, зеленими моховими стріхами, гнилими ребрами балок. Товстенний блискучий вуж, скрутився на присьбі, гріючись на осонні. Зрідка, шпарко мелькали хвостаті пацюки, більше схожі на невеликих кролів. Здавалось, навіть сонце проникало сюди через якусь невидиму завісу, створюючи душну відпарь, насичуюючи повітря задушливими випарами.

 Ранок не бадьорив свіжістю, не радував новим світлом ще одного дня. Лиш де - не - де сновигали непевні постаті, намагаючись відразу ж заховатись, уздрівши наближення дивних прибульців. Ось в глухому провулку валяється ниць чолов'яга геть обкачаний в брудній жижі. П'яний...чи мертвий. Замурзані хлопчаки швиденько шурували кишенями, облапували черес. Почувши кроки миттю зслизли в дірі хисткого плоту.

Далі хатки тулились все тісніше, проте траплялись двоповерхові закурені тереми з дощаними ганками й міцними дверима. З відкритого віконця одного вигулькнула, позіхаючи, розчіпчена дівуля з розквецяними губами й підведеними очима. Схилившись на підвіконня, світила розхристаною мало не до пупа пазухою. Повні груди м'яко колихались, притягуючи взір.

- Нам, певно, туди? - біс аж облизнувся, витріщаючись на таку красу.

- Ходімо, лупоокий. Та не роззявляй так рота - під ребрами можуть лезом полоскотати.

- Вона мене вже... - Антипко черкнув долонею по горлянці, ніби намагаючись зарізатись - отут !

- Давай, давай - Мавка штурхнула межи плечі пильно вдивляючись в похмурого гевала, що підозріло оглядав їхній гурт, стиглуючи біля дверей веселого терему

- Чого ти ?! Сама ж говорила - нам треба шльо... Ай ! Всі печінки повідбиваєш поки до місця дійдемо !

Ламія підозріло зиркнула на бешкетника, завернула вбік, через підсліпуватий шинок з декількома нечуственними тілами, що хропли прямо на узбіччі, обліплені гноєм і блювотинням. Шолудива собачка сахнулась Вовка, піджавши хвіст, сховалась під ганок, довго проводжала очима незвичних перехожих.

Перечекавши, заходилась діловито нишпорити в купі сміття. Кинувши дечого на зуб, задерла лапу біля смердючого тіла, помічаючи дорогу. Галасливі горобці кублились в кізяках, смітті, зовсім не боялись людей, кидаючись мало не під ноги за ласим шматком.

Гидкі каліки квилили під шинками, простягаючи жахливі кукси, смердючі гноянки, безокі, безносі лиця, хапали за поли, вимагаючи подаяння. Звернувши ще раз, опинились біля старезної хати, збудованої на зруб, покритої деревом. Пухкі шапки зеленавого моху простягали соковиті щупальця, звішувались з стріхи, творячи шовковистий килим покрівлі.

Між потемнілими колодами обірваним шматтям стирчало клоччя, відкриваючи добрячі щілини. Міцно причинені двері обвивали залізні смуги, перехрещуючись посередині. Верхівку хтось, ніби закоптив, намагаючись присмалити дошки смолоскипом. Звичайна темна пляма, проте тільки ламія піднесла долоню, враз проступила чітким темним орнаментом.

Тихо скрипнувши, прочинились, якраз так щоб пройшла одна людина. Вовк підозріло нюшив,  широко розставивши товсті лапи, облиплі зашкарублою багнюкою. Щось явно не подобалось сіроманцю - шерсть на карку піднімалась щіткою, очі збуджено блискали.

- Диви, чує шось - захарчав Антипко, ховаючись за широку спину воїна. Аскер пильно дивився на братчика, повільно розвертаючись в бойову фігуру. Мавка щось зашепотіла, зупинившись в тіні кутастої постаті. Тихий рик клекотів в горлянці, погрожуючи вирватись назовні, перетворитись на бойову пісню, скликаючи родовичів з усіх усюд. Щось ворушилося в ті щілині, виповзаючи недобрим духом, обплітаючи підступною сіттю тваринного жаху.

• Чого заклякли ?! Проходьте, світитесь тута … - біла кігтяста рука, ширше прочинила важкі двері.

Вовк позадкував, присідаючи. Жовтава піна скапувала з ощирених ікол, воложачи чорну бахрому дрібної шерсті навколо пащі. Застиглі очі наливались кров’яною муттю, багряніючи живими згустками ярої плоті. Волосся на карку стовбурчилось, наливаючись збудженим тремтінням, перекочуючись густою хвилею. Аскер штовхнув важку ляду, ступаючи в темінь.

Вовк шурхнув поміж ногами, поспішаючи розірвати давно обриднувшу тьму. Мавка, склавши відпірний оберіг, трималася трохи позаду, оберігаючи спину. Антипко, глибоко зітхнувши потігся слідом, так, наче в прірву сягнув. Товстенна ляда, м’яко  клацнувши потаємним замком щільно прилипла до одвірків, виставляючи напоказ обчухрані, засмальцьовані дошки, які, здавалось, тільки торкни так і розсиплються порохнею.

Цікавий щур виткнув гостренького носа з чималої купи об’їдків, пильно зирячи чорними намистинами за дивною хижкою, не вважаючи на облізлого котяру, що припав до землі, пантруючи здобич. Зеленавий спалах бликнув мутнявим віконцем, освітлюючи нутряну темряву розвалюхи.  

Вусатий мисливець раптово зашипів, вигнувшись коромислом стрибонув вбік, люто ощирившись, майнув кривим завулком. Щур діловито грібся в помиях вишукуючи ласі шматочки. Тягучою хвилею розливався сморід нічних горщиків, хриплі поклики прочумавших гуляк, брудна лайка втомлених повій. Криваві язики вранішнього світла кволо лизькали похнюплені хижки, зачучвирені голови, опухлі лиця. Бліде сонце благодатної тьми поступилось палючому взорові Дажбожого ока.

Гнидник завмирав, втомлено потягаючись сухоребрими кроквами стріх, закриваючи повіки віконниць, відходячи нічного буйства життя. Душна відпарь ліниво піднімалась з пліснявих канав, забиваючи віддих їдким сопухом дохлятини. Життя кипіло лиш в ослизлих озерцях помий та строкатих купах сміття, чмихаючи, попискуючи, надсадно сопучи, голосно плямкаючи.