ГЛАВА 38

Хорсове око крадькома облапувало чужинські хороми, пурхаючи північною навою, танцюючи на бризках дзюркотливих водограїв, ковзаючи цвітастою плиткою подвір'я. Василій рясно пітнів під обладунками, втираючись долонею - навіть наручі не дали зняти.

Шолом теліпався на чересі, раз-по-раз штрикаючи в ногу високим шишаком. Швидше вже відбути той пир, хапнути свої кровні й мелькнути п'ятами з цього загону. Почувався буйним звіром, стриноженим і упослідженим, з широким нашийником, якого давно не митий нечупара-поводир штрикає патиком, примушуючи танцювати на задніх ногах.

Мураші ганяли шкірою, коли підійшли до високої цяцькованої брами з чотирма здоровенними кабтеулами, що застигли, ніби мармурові парсуни старої, давно струхлявілої імперії. Сріблисті вогники блукали вістрями довгих списів, куяки переливались лускатим сяйвом зміїної шкіри.

Останні групи нойонів поважно підпливали до мереживних стулок, оточені почтом й охороною, лишали біля входу шаблі, кинжали, взагалі будь-яку зброю, навіть захалявники, відкидали барвистий хвіст служок й в самоті проходили вузьким отвором до палацу кешік-бея.

Раби сиділи навпочіпки пильнуючи хазяйське добро, ліниво розглядаючи нових прибульців. Нукери збирались в купки віддалік, весело джеркотіли, ось пішов по колу булькотливий курдюк з вином. Тільки кабтеули бея лишались несхитними стовпами, жорстко оберігаючи порядок і спокій. Ось якийсь цікавий служка причалапав надто близько, з відкритим ротом розглядаючи химерні завитки коштовної в'язі, що ніби хміль обплітала всенькі двері. Невловимий рух древка - бідолаха драним мішком гепнувся на слизькі прохолодні плити, хапаючи повітря, розмазуючи патьоки тягучої кривавої слини, сукаючи ногами від жалючого болю.

Кабтеул тільки переступив з ноги на ногу, злегка хилитнувши високим шишаком. Хирляка відразу ж потягли, багряну пляму замили, раби шугнули подалі, нишком перетігши хазяйське добро.

Ніч повертала Землю, помаленьку огортаючи пахощами таємничого зела, купала свіжою прохолодою сутінків, наповнювала чарівливими звуками  сумовитої ліри цвіркунів, м'якими помахами крил нетопирів, одинокими стогонами пугачів.

- Пугу ! Пугу ! - темна тінь шугнула над головою, обдала хвилею холодного повітря. Василій мерзлякувато повів плечима - не переносив цих дурнуватих птахів і їхній похмурий поклик. Надто багато спогадів, надто знайомий відгук... Але геть, до дідька.

Меч ковзнув, дзенькнувши холодним каменем. Захалявник, пару кидяків, гострий пікер видобувся із зручного місця під наруччям. Тільки зібрався проходити, як мовчазний охоронець перегородив шлях. Удеге вже чекав біля входу нетерпляче переступаючи з ноги на ногу.

- Що ? - лють помаленьку піднімалась десь з глибини живота, терпким клубком розповзалась жилами.

- Кушак - рикнув здоровило тикаючи в пузо

Диви, падлюка, знають, що черес не простий. Прийшлося розсупонювати застібки, стягувати пропотілий пояс з крижів. Тепер справді голий, як ти господи бачиш.

- Глядіть щоб ніхто не потіг - меч на всі твої залізяки разом з побратимом потягне - воєвода розправив зіпрілий куяк.

Кабтеул зневажливо скривився - давай, мовляв, самі не діти. Рус, матюкнувшись крізь зуби, рушив за Удеге. Брама скрипнула, пропускаючи останню партію гостей. Охоронець чмихнувши носом, підсунув поближче зброю Удеге й Василія. А що, сам кишік-бей попереджав про них. Ще ніколи такого не було щоб хто взяв речі нойонів, проте... он скільки люду.

Звичайно, хрін урусові, а не меч на випадок чого, проте бей по голові не погладить. Тому хай краще близенько лежить. Напарник ледь скривився – от сцикун, слухає якогось бехтара. Поворушив плечима, розганяючи застояну кров, тяжко зітхнув – стояти ще не перестояти, скоріше б зміна минула, розсіявся цей паскудний морок.

Йшли довгою широкою галереєю пломеніючою гірляндами хинських вогнів, весело тріскочучи, спльовуючи зграями блискіток, що нестримним роєм пурхали в оксамитовій тьмі. Непевні тіні кидались, крутились, бешкетливо хапали за поли коштовних халатів, тяжких куяків, вихоплюючи плесковаті жовтаві лиці, гострі розрізи очей.

Поважно ступаючи, нойони текли буркотливою річкою, човгаючи шаркими плитами подвір’я, глухо перемовляючись, покашлюючи. Василій пильнував, схиливши голову, напружившись всеньким тілом, ніби дикий кіт готовий до стрибка. Відчував цілою шкірою, кожним її клаптем, пронизливі погляди, колючі думки, в’язкі хвилі ненависті.

Вищий більшості гостей на півголови, спочатку горбився, намагаючись змаліти, загубитись серед буйної парчі, коштовної жовтизни. Все таки не звик вдавати невидимого, загнобленого холопа. А, будь, що буде. Розправив буйну шевелюру, провів п’ятірнею по бороді. Чо його карючитись, хай бачать справжню воїнську стать.

Широкі рамена розійшлись, міцно напнувши доспіх. Очі зблиснули шаленим подихом північної зими. Моголи крадькома зиркали на дивного уруса, що білів мертвецькою шкірою й прозорими баньками. Тьфу, бликає тут своєю упирячою личиною. І де шайтан знайшов таку форму щоб створити настільки паскудну твар.

Війнуло прохолодою, шпаркий протяг освіжив обличчя, розігнав надокучливий піт. Ніби заходили в спокійну прохолоду річки, тільку головою донизу. Попереду, розтягуючись товстою плямою, струменів потік м’якого світла. Галерея кінчилась, боярин втішено ковтнув чистого повітря, виринувши з густого духу східних пахощів, мужеського поту, залежаного одягу.