ГЛАВА 42

Ранок не приніс полегшення. Голова дудніла варязьким рогом, очі залипли клейтухом, тіло боліло, наче після диби. Ще цей стукіт ! Гейби, наділи шолома, гатячи кочергою по шишаку. Застогнавши, спробував піднятись. Ноги слухались погано, в роті, ніби юдейська хура ночувала. Все те грецьке пійло з кумисом. Яскраве сонце різонуло по очах. А щоб тобі !

- Даруго, бей чекає. Збирайтеся !

Удеге, ніби хтось приску в матню сипонув. Ненскум джаляб ! Вони ж сьогодні їдуть з ясиром до темника. Де шабля !? Баскак завертівся, мовби покуштував гарячого рожна. Чого ж воно все боліти не буде, якщо завалитися у повному доспіхові. Де ж ця... Фу-х, ось виглядає.

Квапливо оправляючи одяг, припасовуючи шаблю, Удеге штовхнув двері. На порозі стриміли двоє з "тіней", поблискуючи сріблястою лускою. Тугий клубок підкотив до горлянки - ледве стримався щоб не окропити вчорашнім кумисом лискучі доспіхи.

- Бей послав за вами - прогудів батир з-під опущеного забрала - ми проведемо

Стримуючи нудоту пошаркав слідом, жмурячись від яскравого світла. Простора зала зустріла пахощами здоби, солодощів, фруктів. Чисто вимитий мармур підлоги, пахощі страви - невже декілька годин тому бенкетували напропалу ?

- Чого став ? Сідай, підкріпись - деньок буде ще той - незважаючи на поблідлий вид, Темучин сидів прямо, азартно сьорбаючи лимонну цедру – ну ми вчора й дали.

Удеге тільки головою махнув, відчуваючи, якщо зараз відкриє рота - покажеві беєві все частування минулого вечора. Мовчазна служниця підсунула піалу міцного чаю. Гладенька порцеляна відгонила теплом, приємно гріла пальці. Запаморочливий дух напою обволік хмарою, обпікав язик, струменіючи розпеченим вогнем. Після перших ковтків світ розвиднявся, келепи в довбні притихали, от тільки рясний піт тоненькими струмочками рушив обличчям, затікаючи під кольчугу, приклеюючи спіднє до тіла.

- Ти думаєш в такому до темника податись ?

- Більше нічого немає.

- Зараз вибереш моє. Не вистачало таким манаттям у Шпилі трусити.

Удеге мовчки здвигнув плечима - мовляв, так то й так.

- Але вчора був курултай - Темучин вдоволено відкинувся на подушки випльовуючи довгасту кісточку фініка - танцівниці які, га ! Хоча як тільки дівки почали задами крутити, ви з урусом ледве очі розплющували. Таке пропустив ! Що вони виробляли ! - бей примружився, смачно плямкаючи.

Баскак зморщився - язик зовсім втратив чутливість, наливаючись гострим щемом. Однак голова добряче просвітліла.

- То що - Темучин плеснув у долоні, обтираючи липкі пальці полою халату - зараз перевдягайся в моє і гайда.

- А ясир ?

- Хм, за дівками Либай наглядає. З ранку їх підняв, тепер в сералі чепурить.

- Либай ?

- Угу, в темника порядкує. Ти не знаєш, саме тоді ганяв по лісах за тими смутарями. Він виявився корисним. Хоча...

Удеге допив, щільно втерши вид. Євнухів ніколи не любив. Щось зловісне таїлось у чоловіків з жіночим тілом. От і цей... Усміхається, а очі, ніби два стилети - так і готові протяти навскрізь.

Служник в сірій халамиді вже чекав біля входу.

- Проведи даругу в світлицю з одіжжю, допоможи щось підібрати - недбало кинув Темучин, колупаючись в зубах.

Удеге поволі піднявся, злегка вклонився, рушивши слідом за кістлявою постаттю сакаліба. Ще одна справа лишалась невирішеною - нехай, ось приїду вирішим. Наче все йде добре, а якась тривога, щось недобре вчепилось приставучою гадиною, поволеньки сце душу. Вірив передчуттям. Не міг не вірити. Скільки битв пройшов, ворогів погубив, ясиру набрав - не порахуєш. І завжди дослухався чуття.

 Інакше, давно білів нікчемним розсипом костомах у високих травах Великого Степу. Тепер те саме. Наче хто впустив між кишок проклятий зимовий уруський вітер, що обдає кригою все нутро, перевертає кендюх. Баскак момоволі зіщулився - надто знайоме відчуття, як тоді, біля смердючого Тванища.

Там вперше зустрів Василія. Все, досить клятих думок. Сьогодні славетний день. Нарешті отримає широкий пояс і місце в почті темника. Там розберемося. Молох глибоко вдихнув, приладжуючи пишне вбрання. Нічого, один день можна потерпіти, походити різнобарвним павичем.

Кешік-бей сито відригнувши, поморщився. Ох і пійло привезли фряги! Геть голову задурманило, якби не відвари Чудила, з постелі точно б не піднявся. Добре зробив, врятувши старого потіпаху від кострища. Тепер гарненько виручає варивом і заговорами. Такого навіть старі шамани не вміли, що там говорити про муллу чи цих уруських попів - одно жеруть та доносять на своїх же.

Приємні роздуми перервало кахикання біля дверей. Так хрипко кахкав, наче старий ворон зимового вечора, тільки очільник "тіней" - Джебе. Сплюснутий ніс, глибокі борозни пошрамованого виду, видавали бувалого воїна. Пригладивши сивуватий їжачок волосся ніяково топтався у дверях. Спотворене обличчя кривила така міна, ніби ось зараз нукер наклав купу посеред світлиці бея, а той застав на гарячому. Сам по собі знічений вигляд головного охоронця не до добра.

- Що хотів ? – бей, міцно підперезавшись, заходився чіпляти коштовну шаблюку, виковану в кращих майстернях Дамаска.