ГЛАВА 46

Полохливе світло смолоскипів хитнулось й потухло, ніби від подиху велета. Крижаний вітер вискнув галереєю, розносячи затхлий дух чаклунства. Щось каркнув Чудило, верескнув Антипко, підтримуючи протяжне виття кров'яниці. Безтілесний удар врізався під дих, вибиваючи міць, клинячи дихачку, вихлюпуючись кров'ю з рота. Аскер позадкував, відпльовуючись, тримаючи меч перед собою.

- Ez ukitu !!

Останні відгуки різкого покрику ще давили вуха, розходячись всюдисущою луною, як спалахнули світильники. Антипко разом із Чудилом валялись поміж мерців ледве ворушачись, чисто тобі раки на пательні.

- Gelditu !!

Древня мова згинувшої проклятої землі. Підошви липли, ковзаючись в смердючих калюжах.

- Все таки виконав завдання.

- Так навчений.

- Я завжди говорив - напівлюди вирізняються дивною впертістю - кістлява постать ступила вперед, лінькувато відкинувши довгий поділ киреї - ще й поміч привів. Лісова нечисть, криваві вишкребки міських помийниць - чудова компанія для мерця.

- Надто розігнався.

- Хм, мабуть, в лісі отруйне повітря. Змінився. Мав би від самого вигляду Вищого обпаскудити штанці.

Аскер стис щелепи. Єдиний вихід надійно закупорили присадкуваті темнолиці воїни.

- Тебе Єдинолицим віддам. З подружками сам розважусь. Далі пошаткуємо тіла, скидаємо у міхи й віддамо моїм псам. Вони гарненько поснідають, згодом розкидавши кавалки дворищем, повернувши до початкової суті

- Складно мелеш, кістяк. От тільки язик побережи – люблю, коли кричать - Альта заговорила, обережно ступаючи щоб не замурзатись.

- Стільки їжі - ламія облизнулась. 

- Тільки крові не виточиш - синювате лезо скреготнуло підлогою, лишаючи глибокий шрам.

- Могилу копаєш ? Правильно. Віддайте дівку - мучитиметесь меньше.

Сніп рідкого вогню фукнув смачним плювком, розливаючись в'язкою жижею, затягував, обплутував, випалюючи плоть. Гаряча хвиля повалила ниць, вибиваючи твердь, скручуючи нутрощі в тугий клубок. Тіло перетворилось в шматок холодцю, кинутого на розпечену сковороду.  Намагався хапнути хоч трохи повітря, але ніздрі втягували тільки дрібні кім'яхи мокрої землі. Впершись тремтячи руками, насилу відірвався смердючої мокви, форкаючи добрячим конем. Темно. Й смердить поганками.

- Я тепер ригатиму навіть в льохові. Тіки уздрію хідник під землю всі кендюхи вивертатиме.

- Не ний вухань, зара буде видно.

- Та мені до сраки твоє світло й так бачу. Як почув ворожбу ?

- Гузном відчув. Яка різниця, головне вийшло

- Добряче, ге ? Ох і пришпарили чахляка, аж рідке потекло

- Це не надовго

Блиснув вогник, другий, і цілий рій блукаючих світлячків весело перекидались навколо Чудила. Розчіпчений, запилюжений, вимазаний кров'ю скидався на сивого вурдалака. Підкоряючись знакові хазяїна яскраві бешкетники збились в кулю, повиснувши під склепінням печери. Скорчившись у темному куті, закидаючи маленьку голову, доходила дівка. Темні смуги повзли з рота, носа, лишаючи виткі патьоки на блідому  вбранні. Ще раз смикнулась, завмерла, оскліло витріщившись на блискучу кулю непосидів під стелею.

- Готова.

- Матері його копистку ! Гля, дівку, наче крізь жорна пропустили.

- Відійди хвостатий, дай глянути.

- На шо дивитимешся ? Краще виводь звідси, ти ж витійниця під землею блудить.

- Відійди, недомірку, бо межи ріг отримаєш.

- Що ? ! Мавко, чула, як ошарпана цвиндря мене ганить. Та щоб я...

Не дослухаючись лайки, Чудило стояв під смолоскипом, піднявши скалічену голову. Ноги погано слухались, проте скоро жахливі сині борозенки опинились прямо перед очима, в ніс вдарив смердючий віддих .

- Може поясниш ?

- Слабенька.

- Що ??

- Не витримала переходу.

- Якого переходу ? Де ми ?

- В Щурятнику.

- Це що ?

- Хідники під палацом. Давнє місце просякнуте кров'ю.

- Але як...

-Через прохід.

- Зрозуміло не через ляду. Як зміг перенести сімох...шістьох істот перед самим носом рахмана ?!

- Хочеш щоб я відчитався, хлопче ?

- Спробуй.

- Надто багато людей хотіли взнати. Й просили сильніше - вузлуватий палець ковзнув спотвореним обличчям.

- Куди ж тепер ?

- До жертовника. Там боронитемось. Кожна мить наближає рахмана. Ми з бісом тільки трохи приглушили, так, наче перцем у вічі сипонули. Кажись Вищий теж клюнув на дохлячку, так що понесемо з собою.

- Справжня кров десь блукає палацом. А ми навіть обряд провести не можемо - Мавка прихилилась до плеча, обхопивши правицю руками.

Гидкий сопух підземелля не знищив п'янкий дух. Вдихаючи гіркуватий присмак лісової ружі, здоровшав, набираючись предковічної сили рідних лісів.