ГЛАВА 49

Пропихаючись через щільний натовп підійшло ще двоє пожилих бродників. Збронзовілі лиця, тіло в розводах візерунків та давніх рубців. Обережно підняли за плечі, омили вид. Якусь мить запанувала тиша, тільки уключини поскрипували та Фенька жадібно спорожняв баклагу.

• Він, паскуда. Тільки бородатий і патлатий, як лісовик.
• Кажись, на око меньше. Хтось гарно розпитував
• Розпитував та не допитав

Переглянулись

• Кличте Сіряка
• Він волшбу творить
• Скажіть зловили щура. Та подайте мені сивухи

Відразу ж декілька рук простягнули баклаги. Отаман линув в келишок, додав якоїсь чорної води з своєї баклажки

• Розжимай зуби. Отак. Язик гарненько держи. Зараз до тями приведемо
• Міцно стис, падло. Ше зуби поламаємо
• Ламай, навряд чи вони йому здадуться

Питво полилось в роздертий рот. Боярин закашляв, зачмихав поворушив головою, розплющив очі. Якусь мить незрозуміло кліпав, переводячи погляд з одного на іншого. Поступово очі наливались жахом, ніби втрапив на розритий жальник між неупокоєних мерців.

• Що вибалушився ? Не чекав побратимів давніх побачити ?

Василій тільки захрипів, смикаючи головою, вищіряючи скривавлені зуби. Хрип перейшов у виття. Воєвода квилив пораненим звіром, стукаючись головою в землю, ніби намагаючись розколоти череп, позбавившись усіх мук.

- Б’єшся ? Нічого голівку не розіб’єш, тут пісочок м’якенький. Чекай, ще кого побачиш. Ану тягніть його хлопці до плавнів, та поможіть хтось пластуну – кивнув на Феньку

Юрба колихнулась, підхоплюючи Василія. Над хлопцем схилилось обличчя схоже на печене яблуко.

• Глянемо, шо тут. Угу…так, треба б передавити злегенька та травички… Уданко, змотайся на ладью там торба моя лежить. Давай бігом !

Високий мучитель, що ніяково стовбичив поряд, зірвався диким цапом аж пісок закушпелив. Фенька стомлено прикрив очі.

• От віскряки, ножичком всяк гаразд вишивать, а наробив дірочок та миттю до діда Варята. Давай діду, рятуй діду. А нема шоб перше спитать людину, хто ти, чий будеш. Ні, зразу треба штрикать. Мат-т-тері твоїй хрін, як розвернуло – бурмотів дід, стискаючи вузлуватими пальцями краї довгого порізу. Хлопець аж зубами скреготнув.
• Болить ? То нічого. Гарно, як болить. Значить ще живий – дід нахилився, щось пришіптуючи, спльовуючи, дмухаючи на рану

Прилетів захеканий Удан, тягнучи здоровенну полотняну торбегу.

• Осьо, все шо там було притіг.
• Краще б ти голову з собою тягав.
• Чого ви зайшлися, діду ? Ну відкіль я ж знав ?
• Відкіль, відкіль. Ех, вперіщив гарапником, коби був. Іди ік бісу, не сердь мене
• Ти не тримай зла, братчику. Якщо хоч, на осьо полосни щоб відплата була – бродник простягав м’язисту руку вкупі з давнішнім ножем.
• Нехай…переживу ще буде коли віддати – прошипів Фенька, ледве стримуючи вереск під дідовими руками.
• Йди до дідька, паскудник малий бо в жабу переверну ! Бач шо кров ніяк не спиниться ше ти тут лізеш своїм колієм.
• Ну добре, чого ти. Я ж тільки…
• Паняй звідси !

Удан позадкував й ледве не перечепився через старого присадкуватого косака, що зовсім нечутно підібрався глянути, як там звідун.  Щось замурмотавши, відступив і що є духу чкурнув за всіма до плавнів.

• Це з собою приніс ?
• Та Удан, бараняча головешка, за молоського перекинчика взяв. Вони ж варту змінили, відпливати готувались. Знали ж тільки ми. Рана глибока, стерво, крові втратив багацько. А ще так перетомляний… Думаю, боги поможуть то й витягнемо бісову кров під сонечко

Старий присів, вдивляючись у зеленкуватий вид хлопчини.

     -   Навчителю…

• То ти йому око вийняв ?
• Ні, молохи. На муки взяли
• А ти ?
• Я одбив. Там в них таке в палаці зачало робиться, що не до нас стало. Кажись вої бешкет підняли. Корягу, ну той, що зо мною був, в поруб потягли, мене не знайшли, а тоді закрутилось. Я вже хотів сам майнути та згадав…Село згадав…і кішку. Землю їв… клятву дав.
• Отаман вже хотів зніматися та під саме сонце ворон прилетів. Ледве добувся – крило підбите.
• Боярин різко плани перемінив, а повідомити…тільки тоді вдалося.
•  З полонених добули, що могли та хлопці надто ярились. Лютий був загін, багато родовичів понищив, попалив, у неволю віддав.
• Я хочу бачити…Підведіть…Не для того на горбу тіг щоб тут валятись.

Варят скривився, наче полиню ковтнув, проте, закректавши обережненько підхопив Феньку під крижі, допоміг піднятись. Кістлява рука тримала залізними кліщами. Земля хитнулась, жовтаві кола спалахнули, сліплячи баньки. Не втримавшись, тяжко закашлявся, вивергаючи воду, здригаючись від судоми. Дідуган сердито замурмотав щось про «курвиних синів, які не тямлять в болістях і однією водою можуть довести чоловіка до погибелі». Також дісталося «обревкам, що дудлять, як не в себе, коли б треба постерегтись і потерпіти». Отак, помалу чимчикуючи й покректуючи, добрались до густих зарослів, які огинали чисте плесо ріки, починаючи дике царство плавнів.