Глава 3

І ось, ми стоїмо перед дверима в зал, які нам відкриває охорона.

Лише декілька кроків розділяють мене від старту. Старту, про якого я мріяла дуже давно.

Ми зайшли в їдальню, де вже всі були на своїх місцях. Наш прихід, як і казав Водьдемар, привернув усю увагу.

Першим ділом, імператор підійшов до брата і прихилив волову в знак пошани. Я в свою чергу, зробила глибокий реверанс як личить справжній леді.

-Брате, твоя супутниця виглядає достойно. Я завжди знав, що одяг прислуги не для неї, вона варта кращого життя. 

В знак подяки я усміхнулась і кивнула. Що не кажіть, але виховання й етикет привиті з пелюшок не можна розгубити чи забути за три роки, навіть за все життя не можна.

Я зиркнула на Крисанію, яка просверлювала в мені своїм ненависним поглядом диру. Я вирішила і з нею привітатись:

-Ваша Величносте, ви сьогодні неперевершені!- з широкою усмішкою прокоментувала я.

Мені було відомо, що в моменти привітання королеви, вона повинна сидіти спокійно і усміхнено, а це означає контролювати свої емоції та лице, чого вона не вміла робити.

"Сестра" споглядала на мене з гнівом і огидою, що примітили всі у залі.

-Анастасіє,- відволік мене від німої перепалки, Вольдемар,- сідай.

Коли імператор допоміг мені сісти за стіл, а інша аристократія втамувала свою цікавість, сніданок продовжився. 

-Імператоре, ваша супутниця справді вишукано виглядає. За її повсякденним служанським платтям, нажаль я не змогла розгледіти цю красу швидше,- і це все, тоном благородної леді, яку всі в залі сприйняли за чисту монету. Тільки мені став зрозумілий посил її репліки– я служанка. Як була нею так і залишусь. 

-Ваша Величносте, ви сьогодні блідніші ніж завжди. Немає того живиго рум'янцю і чіткого погляду. Вам не здоровиться?- невинно провола я.

По її очам мені стало зрозуміло, що вона здогадалась про що я.

-Вам здалось. Зі мною все прекрасно!

-Вибачте, здалось,- і це тоном, який означав "мені не здалось, ти справді виглядаєш жахливо без мого макіяжу"

Коли нашу зорову війну було покінчено, хтось з гостей розпочав нудну політичну тему. Її із задоволенням прийняли і розпочалася велика нудьга.

Єдине що я робила, це їла. Але й ця справа вдавалася мені важко, оскільки їсти під акомпонемент заучених, замудрених і незрозумілих термінів важко.

Активну участь у дискусії брав король Альфред. Його погляди мені здавались неправильними і деспотичними, але вся аристократія підтримувала свого короля, таким чином набираючи собі "плюсики".

-Навіщо розвивати освіту? Вона не потрібна. Навіщо їм знати письмо, математику й читання, якщо єдине, що їм потрібне це знати свою справу, бути професіоналом свого діла. Їм потрібен не розум, а технічні знання, котрі можна отримати просто послухавши того, хто знає своє діло. Крім того, мені потрібен легіон дишевої сили, яка буде виконувати те, що сказали, а не армія розумів, яка крім книг нічого не знає.

Я зиркнула на Вольдемара, який сидів праворуч біля мене. По його виразу обличчя не можна було зрозуміти чи згідний він з братом, але пригледівшись, до тебе доходить, що імператор не розділяє поглядів брата.

Далі, весь сніданок пройшов спокійно. Знать перешепочувалась між собою на незначні теми, а Крисанія й далі продовжувала зпепеляти мене своїм поглядом.

Нарешті, король дозволив розходитись. Я під руку з Вольдемаром вийшли в коридор, коли почула:

-Чи б не дозволили ви, Вольдемаре, прогулятись з вашою леді?- а королева часу не гає.

-Крисаніє, все залежить, чи леді захоче сама цього. Анастасіє, що ти думаєш?- культурно спитали мене.

Я думала секунди з три й відповіла:

-Як можна залишити королеву без компанії!? Звісно я прийму її пропозицію.

Й ми з Крисанією направились в іншому напрямку. Поки йшли мовчали, але від мене не сховалось що вона в гніві ледве себе стримує. Зараз королева готова мене роздерти своїми ж руками.

Ми вийшли з палацу й попрямували у сторону альтанок, вірніше альтанки.

І коли я сіла на лавочку вона вибухнула:

-Як ти посміла? Де браслет? Ти забулась про те, що моя власність?- вона сильно стиснула зап'ястя, де ще на світанку був рабський браслет.

-Вже ні. Я вільна. Від сьогодні, я являюсь громадянкою Драгомонадської імперії і Фавориткою імператора Вольдемара ІІ,- спокійним тоном пояснила я.

-Я не давала дозволу на твою вільну. Тому, ти порушила закон і твоя свобода незаконна.

-Дозвіл дав король, чиєю рабинею я й була. По-перше, як рабиню мене оформили після вашого одруження, а по закону, все майно, яке є набуте під час шлюбу, є спільним й дві сторони мають на них право одинаковою мірою. Тобто, ти ніколи не була моєю единою господинею. А по-друге, імператор має право дарувати вільну будь-кому у його королівстві.

Крисанія з кожним моїм словом ставала злішою.

-І як ти умудрилась за одну ніч стати Фавориткою єдиного імператора на нашому континенті?- ядовито запиталась королева.

-Ти забула чия я донька? Моя мама стала фавориткою ще до мого народження і лишалась нею до самої смерті, а це більше п'ятнадцяти років, тоді коли інші, не могли протриматись і року. Якщо хтось і міг стати Фавориткою за одну ніч, то тільки я!- без тіні сумніву сказала я

-Ну звісно... Ну і що? Стала ти коханкою, що тобі світить? Жити як твоя мама? Хмм... Ти так і не зрозуміла, що коханка- це дишева шмата, яка ніколи не зможе стати дружиною! Тим більше рабиня!

-Колишня рабиня! І колишня молодша принцеса!- я подивилась, як лице Крисанії з ядовито-пафосного перетворилося в тривожне,- Єдине, що мені для цього потрібно, це закохати імператора, а потім розповісти хто я. Тоді я стану володаркою, а ти мертвою! Альфред так просто не залишить те, що ти його обманула і тримала загублену принцесу в нього під носом...

-Ти мені погрожуєш,- з повними очима страху запитала "сестра"

-Ні, всього лише показую свої можливості!

Після цих слів я встала і без прощання попрямувала в палац.