Архів №4. Наставник

Бухарест. 21:01. Квартира у спальному районі.

            Шум автомобілів.

Ніколи він не чув такої злагодженої та водночас хаотичної какофонії дратуючих звуків. Де він відкриє очі на цей раз? Руки не прив`язані, медикаментами не тхне, навпаки - ковдра пахне квітковим ароматом. З одягу – тільки труси, одразу перевірив ладанку, вона висіла на шиї, руки та права нога стягнуті бинтами – занадто туго, але нога може рухатись.

Стеля – натяжна, світла, посередині вигнута люстра. Зліва вікно, відчинене на провітрювання. З нього гудіння авто та холод. Зовні – жилі будинки, у вікнах світло. Востаннє він бачив таку картину тільки в дитинстві.

Сфокусувавши погляд, став помічати деталі - лежить у двомісному ліжку, навпроти – шафа, на стінах картини-репродукції класиків, світильник, біля вікна шафа та журнальний стіл, на столі розкидані книги, напівпорожня чашка, графин з водою і ваза с фруктами.

Макс відкинув ковдру і поставив ступні на холодну, не застелену килимом підлогу. Дійшов до стола і вже стомився. Взяв графин і жадібно відпив. Вода текла по шиї і грудях, Хлопець не міг напитись і відставив посуд тільки повністю опустошивши. Такою ж непевною ходою повернувся до ліжка.

Заснути не встиг, у кімнату зайшов високий худий чоловік у спортивних штанах та футболці, на лівій руці пристрій як у Моніки, але скромніший. Шия та ліве плече перемотані, ліва нога при ходьбі не згиналась.

Мирон Власович натиснув кнопку на стіні, Макс зажмурився від різкого спалаху ламп денного світла.

• Вітаю, як самопочуття? – вчитель сів біля столика навпроти.
• Нормально. Здається.
• На, помір температуру. – він взяв з полиці електронний термометр та кинув Максу. – притули до зап`ястку.

За десять секунд той пікнув, блимнувши зеленим. Тридцять шість і вісім.

• Добре, у тебе був сильний жар, прийшлось повозитись.
• Чому я тут? Що взагалі сталось? І чому ви мене врятували? Що відбувається?! – температура хоч і спала, але ослаблений стресом і медикаментами організм ще не готовий навіть до крику. Похід до графину зараз максимум його можливостей.
• Спокійно, ти ще занадто слабий для різких рухів. Ти пережив феномен, який у своїх монографіях соратники професора Кастера назвали екстремальним відродженням. Якщо простіше, то в тобі прокинулись сили і зробили вони це максимально гучно, що в принципі, і врятувало тебе. Щодо другого питання – вчитель потер ногу, стиснувши зуби – стався напад.
• Санітари казали про якісь складнощі. Директор бігала у військовій формі. І що це за пристрій у вас? – Макс запам`ятав прізвище невідомого професора, але зараз його турбували важливіші питання.
• Ти її бачив? – Мирон Власович помітно здивувався.
• Так, вона врятувала мене у тому місці, де ви…. Де ви вбивали таких, як я. – до обличчя прилила кров, застилаючи погляд.
• Не ми, а вони. Тобі дуже багато треба дізнатись.
• Я вас слухаю. Здається, часу у нас багато?
• Тут ти правий. Певний час його в мене буде дуже багато. Макс, на ліцей організували озброєний терористичний напад.
• Терористичний?!
• Вже дуже тривалий час у світі існує організація «Електум». З латини це означає «обрані» чи «правильні», якось так. Вони виступають проти режиму Альянсу.
• Що таке Альянс?
• Секретне об`єднання урядів заради отримання сили накшталт твоєї.
• А Електум?
• По суті, це просто протилежний табір. Спротив, так би мовити. І одним з їх пунктів є вивільнення «прокажених», тобто тих, хто має природні сили. Розумієш, у світі, в якому живемо ми, люди, що мають сили з народження, вони ідеологами кібернетичної трансмутації клітин вважаються ніби хворими…. Професор Кастер, автор теорії градації сил, винайшов ще й доктрину рівності, дам тобі потім почитати. Він сказав, що усіх із силами треба знищувати, щоб інші могли отримувати силу, такий собі генетичний комунізм для обраних. Політики з трибуни ніколи не розкажуть про силу, і особливо ніколи - яким чином доктор придумав синтезувати сили та створювати батарейки. – вчитель зробив сильний наголос на «яким». – І ось виходить, що професор Кастер наділив людей можливостями мати силу, а тих, хто її має з народження, зробив чудовиськами, і все тому, що для  того, щоб надати силу іншим, потрібні життя наділених силою. Вибач за каламбур.
• Що таке батарейки?
• Ось це. – учитель дістав із конектора розміром з сірниковий коробок металево-карбоновий прилад, який мав посередині одну полосу і переливався рожево-зеленим.
• Але ж…. як таке допустила влада? Невже усі знають і мовчать?
• Усе просто, Макс. «Клуб обраних» і є влада. Раніше гроші були самою могутньою силою. В кого гроші – той і наймогутніший. Але стали з`являтись люди, яких називають по-різному, раніше звали мутантами, спочатку їх сили навіть не помічали, такі люди могли не спати чотири дні, ложку металеву зігнути без рук, бігати швидше за інших, не хворіти ніколи, та багато чого. Але ген вже зайняв своє місце і розвивався, із року в рік з`являлись нові та нові носії і вже за кілька років ми побачили першу літаючу людину, перші постріли плазмолучами прямо з пальців. Ну, не всі ми. Тільки ті, кому дозволили відкрити очі. І от ті, хто мав гроші, зметикували - їх могли посунути, гроші перестали бути наймогутнішою силою. І знайшовся професор Кастер. Генетичний Шерлок Холмс. На його досліди виділялись мільярди. І це дало результат – ті, хто мав гроші, не тільки позбулись конкуренції, але й по-перше – набули потужні сили, які ніхто на планеті мати не може, по-друге – примножили свої статки у десятки разів, продаючи батарейки, і по-третє, набули нових друзів із вищих гілок влади, яким і продають ці самі батарейки.
• Господи.
• Це реальність.
• І що… Що ті терористи?
• Їх по-різному називають. Я називаю їх героями. Вони борються за таких, як ти.
• Вони підірвали ліцей?
• Так, ззовні. А я – зсередини.
• Як це?
• Макс…. Я вже давно не погоджувався із усім, що відбувається у ліцеї, мене утримувала там тільки пані директор. Але нові куратори вважали її політику зам`якою і замість неї призначили Елегнема, а ти навіть представити собі не можеш, що це за людина, наскільки жахливі думки в ньому живуть. У мене є багато друзів, я дізнався про напад і… вирішив допомогти. У ту ніч тобі просто пощастило, якийсь чудернацький збіг обставин – якби не напад, не знаю, що б з тобою зробили. Один з санітарів розповів, що тебе доставили униз, що ти перестав пити ліки.
• Лише раз не випив. Може два.
• Якщо нарівні з цим у тебе було сильне психоемоційне потрясіння, то з`явилась, так би мовити, маленька тріщина, яка і зруйнувала усю систему стримування, але потрібно бути наділеним надзвичайною силою, щоб вивільнити її лише після пари пропусків режиму. Таких випадків – один на мільйони. А зараз – вибач, я дуже стомився, нам обом потрібно відпочивати. Тим більш, уже майже опівночі.
• Але у мене ще багато питань.
• Я знаю. І відповім на них. На усі, що зможу. Згодом. Зараз спи, відновлюйся. Туалет – праворуч по коридору, води я зараз принесу.