Архів №7. Нові старі знайомства

Бухарест. 02:24. Біля будинку вчителя.

            Не дивлячись на довгу ніч, бадьоро ступав на шляху додому, підкидаючи у руці напівпорожній брудний балончик з фарбою. На обличчі ні, ні та промайне легка посмішка.

            Вже перед самим під'їздом присів на лавку, роздивлявся вікна, які рідкими зірочками на кам`яному небі спалахували в різних куточках, пізні пташки боролися зі сном.

            Макс дивився на пустий, занадто пустий двір. Кожного ранку, коли повертався додому або виглядав на двір у безсонні ночі, він бачив одні й ті самі автомобілі. Окрім одного – старенький фургон на виїзді з двору. Макс прислухався – дуже тихо. По спині пройшов холодний піт. Один єдиний рух – клацання замку автомобіля.

            Не думав – блискавка влучила у капот фургону, який миттєво зайнявся. Друга влетіла у стіну біля джерела крику, вибивши град скляних осколків. Макс біг, з кожним кроком на шкірі з`являлось все більше металу. Отямився тільки почувши відлуння кроків у стінах покинутого будинку. Зупинився, але кроки продовжували лунати внизу. Один, два, чотири людини бігли за ним слідом. Тільки вони знають шлях втечі підлітка.

            Вибігши на дах, сховався збоку, розраховуючи на фактор несподіванки. Дочекався перших двох чоловіків у чорній формі без розпізнавальних знаків та вистрілив їм у спину. Блискавки окутали сталеву шкіру, намагаючись вжалити і самого стріляючого.

            Першого скував ланцюг судоми. Він впав під ноги іншим нападникам, які просто перестрибнули товариша. Другий ніби і не відчув десятків тисяч вольт, що випалили його бронежилет на спині. За секунду Макс зрозумів – він також був броненосцем, але шипи більш масивні. І два з них одразу полетіли в бік небезпеки. Макс ледь встиг пригнутись, не бажаючи перевіряти, чий метал сильніший.

• Позиції! – скомандував останній, хто вибіг на дах. Голос виявився жіночим.

            Макс сховався за стіною, з того боку лунав шепіт стихії. Підлогою тягнуся тонкий туман – лід. Хтось із них був з батарейкою-бурулькою. Хто ж третій? Що він може?

            Відповідь встромилась у цеглу – отруйні шипи. Холод повільно наступав. Макс чув тихі кроки. Вдихнув. Думки на задній план. Вистрибнувши з іншого боку стіни у польоті кинув три підряд постріли, поціливши раз та паралізувавши руку стрілка з отруйними щипами. Дах перетворився на справжній полігон із вибухами та жертвами. Уся поверхня покрилась льодяною кіркою. Підліток ні на мить не зупинявся, стрибаючи, посковзаючись та не даючи ворогам жодного шансу на відпочинок непереривним шквалом блискавок. Позаду нього залишались отруйні зелені та залізні шипи. Краєм ока побачив, як лідер групи міняє батарейки. У Макса полетів жовто-червоний згусток переливчастої енергії. У місці попадання він розтопив лід та залишив розпечений слід.

            Хлопець побачив калюжу. Він зібрав усі фізичні сили до купи та прискорився – перетворився на баскетбольний м`яч, який відлітав від поверхонь, заборонивши собі зупинятись та заманюючи ворогів. Командир зустрілась із ціллю поглядами, але не встигла підійняти руку – мокру підлогу вкрило синє тріскуче павутиння. Один із людей у чорному звалився каменем на підлогу. Броненосця окутав вир блискавок, він стиснув зуби й намагався рухатись крізь біль. Макс додав один влучний постріл у груди і відкинув супротивника на інший кінець даху.

            Із лідеркою творилось щось дивне – блискавки ніби намотувались нитями на її руки. Вона вбирала в себе енергію. Макс не встиг – вона відпустила силу в руках. Постріл надзвичайної потужності провалив метровий отвір у місці, де мілісекунду тому стояв хлопець. Він стрибнув, ударна хвиля розвернула та впечатала у стіну. Макс піднявся у ту саму мить, але його збили з ніг черговим пострілом, який пропік до самого хребта. Єдина, хто залишився на ногах, набирала оберти. Вона постріл за пострілом виводила Макса з гри.

            В очах темніло. Плече та стегно палали, ребра стискало. Його відкидало й перевертало. Ще кілька ударів та залізний панцир зникне. Удар у спину прибив його до поверхні. Він відчував щокою холодну воду, уламки цегли та скло. Макс закрив очі, бажання боротись відступало, тануло як той лід.

            Підліток закрив очі і побачив її. Він схопився за ладанку, яка чудом втрималась на шиї. Її очі. Два чудовиська у чорному позаду неї.

            Макс випростав руку. Жінка зупинилась. В її очах з`явився подив, потім страх. Вона відчула, як невидима рука схопила у кістлявий кулак кожен орган, кожен м`яз. Вона спробувала закричати, але в легенях не залишилось повітря.

            Хлопець піднявся, ледь втримавшись на тремтячих ногах. Він дивився прямо в її очі. Жінка почула хруст, і він лунав з середини тіла. Вона впала на коліна, по щоках текли сльози. Макс повільно стискав кулак. Її очі наливались кров`ю, капіляри лопались.

            На шиї та скроні Макса здулись вени. Металу не залишилось, залишилась червона подряпана шкіра, що блищала від поту Він дивися на свого противника. Вона намагалась його вбити. Це її завдання. Він – здобич, яка перетворилась на мисливця. Тільки вона та її група знають, що він живий, що він може втекти та винирнути невідомо де.  

            Одне зусилля. Один рух і її не стане на шляху.

            Макс зробив зусилля. Опустивши руку. Жінка жадно ковтала повітря, тримаючись за ребра. Піднятись вона не могла.

• Чому?