Архів №13. Дороги не закінчуються на перехрестях

Передмістя Києва. 04:17. Таємна дача Коса.

• Як ти почуваєшся?
• Вже чудово. – Марта сховала мініатюрні долоні у рукава кофти. – Макс, про нас говорять усюди. Про нашу ситуацію говорять, говорять про перевибори. Що ми тепер будемо робити? Здається у нас побільшало ворогів.
• Їхати. – підліток поправив бинти на руках.
• Куди?
• Гадаю, це вже вирішено за нас. Нам залишається лише виконувати.
• Що з Косом?
• Заїдемо в гості, звісно. Перекинутись парою слів.
• Що тепер буде? У нас нічого немає.
• У тебе є «Ява», для початку вистачить.
• Ти так впевнено говориш.
• Добре горить. Яскраво так. – примружився, дивлячись на полум`я, що охопило будинок знизу до самого даху.
• Світає, Макс. Нам час рушати.
• А кажеш у нас нічого немає.

Хлопець повісив на вилікувані плечі дві сумки, сів на жорстке потріскане сидіння, відчув запах бензину і схопився за трубки багажника, Марта любить катати з вітерцем.

Місце невідомо. 00:59. Центральне управління ОРФ-3.

• У мене призначено зустріч із секретарем Альянсу на десяту ранку, я не можу йому сказати «не знаю». – людина у чорному костюмі крокувала довгим освітленим коридором. Його хода видавала роки перебування на керівних посадах, що були виборені кривавою працею та залізною витримкою. Кожен рух і погляд видавали звичку давати розпорядження, а не отримувати.
• Професоре Кастер, мої люди підготували три плани дій. Вони лежать на вашому столі. – співрозмовник йшов поруч як рівний, не як людина, якій можна давати накази. Принаймні, він так думав.
• Добре. Як майор?
• Тривають пошуки.
• Цікаво. А що будемо робити з тим контрабандистом, Косом?
• Він ще буде нам корисний. Ніколи не знаєш, коли може знадобитись зайвий туз у рукаві.

Професор зупинився біля скляної стіни. Він дивився на двох людей у кімнаті. Ті міцно спали у ліжках по різних кутах приміщення. Відкинуті ковдри розкривали сіру уніформу з індивідуальною вишивкою на плечі - «Аксель» і «Юлія».

• Головне обрати правильні тузи, полковнику.