СвІтанковІ Роси

Розділ 3. ІНТЕРВ’Ю ЯКЕ ЗАКІНЧИЛОСЯ АДЮЛЬТЕРОМ

Напередодні грозової зливи в Світанкових Росах ще одна жителька цього міста стояла перед непростим вибором. Була це Ірина Телепкало, котра як і її чоловік, не надто прагнула провести цей дощовий вечір вдома. Квартира була пуста, адже дорослі діти давно вже перебралися мешкати в столицю, а дивитися на остогидлу мармизу ненависного Віктора жінці зовсім не хотілося. Та напевне його сьогодні і не буде вдома. Мабуть як завше до пізньої години буде сидіти на роботі, а потім традиційно поїде до якось чергової коханки.

Те що її чоловік регулярно скаче в гречку Ірина знала вже давно. Спершу це були лише її підозри, котрі з часом отримали свої фактичні підтвердження. До зрад Віктора вона тепер ставиться спокійно. Звісно, раніше, жінка психувала з цих причин, гірко плакала, навіть збиралася було подати на розлучення. Та згодом всередині неї все перегоріло, істерика закінчилася й натомість прийшло якесь дивне збайдужіння до всього що діялося. Якщо вже йому так хочеться займатися адюльтером, то нехай займається, головне щоб забезпечував її фінансово і не виносив на суд сторонніх свої походеньки. А вона буде жити в своє задоволення і не перейматиметься такими малозначущими дурницями.

З такою життєвою філософією жінка й сама не залишалася безгрішною. Коли тобі зраджує той хто клявся перед церковним вівтарем у вічній вірності, рано чи пізно, та починаєш платити йому цією самою монетою. Як таких, коханців у Ірини було небагато. Всього кілька випадкових, короткочасних романів котрі швидко закінчувалися без будь-яких серйозних наслідків. Вона не відчувала особливої втіхи від злягання з темпераментними жеребцями, а щось вартісне їй на жаль тривалий час попадалося.

Все кардинально змінилося, коли Ірина зустріла Руслана. Чоловік з’явився в житті жінки майже два роки тому. Вони познайомилися на благодійному вечері, котрий влаштовував її чоловік. Ірина як господиня цього дійства мусіла підтримувати світські бесіди з усіма запрошеними, Руслан же був журналістом місцевого телеканалу, в обов’язки якого входило зробити новинний репортаж про всю подію. Наприкінці вечора чоловік підійшов до жінки й попрохав її дати йому більш розширене інтерв’ю в якомусь спокійнішому місці. Мовляв, так йому вдасться краще розкрити перед глядачами всі нюанси благодійної акції.

Ірина погодилася і призначила зустріч наступного дня в одній з непримітних кав’ярень їхнього міста. Руслан прийшов з завидною пунктуальністю, тримаючи в руках величезний букет її улюблених білих орхідей. Звідки журналіст дізнався, що вона віддає перевагу саме цим квітам, жінка й гадки не мала, але така галантність чоловіка неабияк сподобалася їй. Вони посиділи більше години, Ірина відповіла на всі запитання журналіста зі здивуванням відзначивши наскільки цей репортер приємний і цікавий у спілкуванні. Зрештою і зовні він теж був нічогенько. Високий зріст, атлетична фігура, овальне обличчя з ясно-сірими очима, у яких блискотіли лукаві іскорки. Соковиті нотки баритону в голосі додавали чоловікові неабиякої мужності і навіть якоїсь загадковості.

Вдруге вони зустрілися вже через тиждень, коли журналіст подзвонив до дружини мера й запросив до себе на телестанцію, щоб разом переглянути його остаточно змонтований матеріал. Жінка в той день в чергове погарикалася з чоловіком, тож не вагаючись прийняла запрошення, вирішивши що можливо хоч так трохи розвіється й забуде про нескінченні домашні неприємності. Щоб не витрачати даремно час у міських заторах для поїздки вибрала мотоцикл, на якого вже давненько не сідала.

П'ятнадцять хвилин за кермом могутнього механічного звіра і вона опинилася біля будинку, в якому розташовувався телеканал. Руслан зустрічав Ірину на вході й не міг приховати свого захоплення від її вигляду. Для поїздки на мотоциклі жінка одягнула простенькі чорні джинси й білу футболку, що були надзвичайно зручні для такого виду транспорту і водночас вигідно підкреслювали спокусливі округлості її граційної фігури. Волосся прикрила під барвистою байкерською банданою.

Ведучи гостю до студійного комплексу чоловік не стримався й висловив своє здивування:

– Не знав, що ви вмієте керувати мотоциклами?

– Моя дівоцька слабкість, – всміхнулася вона у відповідь й пояснила. – Батько був байкером, тож до мотоциклів я пристрастилася ще з дитинства. В шістнадцять, на власні заощадження, купила вживану «хонду», і майже рік самотужки доводила її до ладу. Потім об’їздила на ній не тільки всі околиці, але навіть брала участь в обласних мотоперегонах і зайняла там третє місце. Таке от непосидюче дівчисько я колись була.

– Нічогенько, – тільки й спромігся вимовити ошелешений почутим репортер. – Ніколи б не подумав, що ви така непередбачувана й оригінальна натура.

– Ну це було давно, – іронічно хмикнула жінка. – Так би мовити гріхи бурхливої юності. Тепер я практично й не сідаю на мотоцикла, статус дружини мера не дозволяє це робити так часто якби мені хотілося.

Подальшу розмову на цю тему довелося припинити, бо вони увійшли в приміщення телестудії. Сам перегляд сюжету зайняв небагато часу, і приніс Ірині чимале задоволення. Все було знято, прокоментовано й змонтовано на високому професійному рівні. Загалом в репортажі вона з чоловіком виглядали просто непорочними ангелами, які готові віддати свою останню сорочку заради улюбленого міста. Звісно, люди мислячі, прекрасно знали що це не так, але сюжет призначався для звичайного електорату, щоб в його очах підняти рейтинги мера перед скорими виборами.

Давши своє схвалення роботі журналіста жінка попрямувала до виходу з телеканалу, як Руслан раптом попрохав:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше