Розділ 6. ДЕЯКІ НЕВІДОМІ ПОДРОБИЦІ З ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ МЕРА СВІТАНКОВИХ РОС

За час свого керування Світанковими Росами Віктор Максимович чітко засвоїв одну просту істину. Щоб бути успішним політиком завше треба мати міцний фінансовий тил. Добре коли у тебе за плечима є багатий олігарх, котрий не шкодує грошей на твою підтримку, але значно краще коли можеш розраховувати і на власні сили. А для цього треба активно використовувати ті можливості що дає тобі твоє владне становище. 

Взявши це нехитре розуміння до уваги Телепкало доволі швидко й вправно почав розбудовувати у підконтрольному йому місті свою маленьку бізнес-імперію. Особисто він був власником лише скромної адвокатської компанії, котра частенько надавала свої юридичні безкоштовні послуги нужденним городянам. Робилося це завше так, що про благодійництво мера розголос ішов у всіх місцевих засобах масової інформації.

Позаочі загальної громадськості все було зовсім інакше. Так, головний міський ринок, за сприянням Віктора Максимовича, перейшов у власність олігарха, що колись підтримав його на виборах. В результаті їхня вигідна співпраця продовжувалася і по сьогоднішній день, а на потаємному рахунку мера щороку сума в іноземній валюті збільшувалась і збільшувалась. Головною міською пекарнею зараз завідував колишній однокашник, з яким чоловік знався ще з часів навчання в університеті. Тепер це підприємство було монополістом з продажу хлібобулочних виробів усьому району, адже свої люди з санепідемстанції успішно позакривали всіх його серйозних конкурентів.

З плином часу практично всіма «ласими шматками» міської економіки керували вірні йому друзі та приятелі, котрі забезпечували стабільне збільшення особистих капіталів Телепкало. Дійшло до того, що він відкрито зробив власником салону з продажу імпортних автомобілів свою дружину, а тепер хотів щоб і коханка очолила новостворений фешенебельний ресторан. І це було правильно, не можна було зупинятися, треба було невпинно розвиватися, хоча надійних й толкових помічників у комерційних правах, яким можна беззастережно довіряти, йому катастрофічно не вистачало. А було ще стільки всіляких цікавих задумів та грандіозних планів для подальшого розвитку своєї маленької бізнес-імперії.

В таких заклопотаних міркуваннях мер Світанкових Рос провів всю першу половину дня. Прокинувся він на світанку. Не тому що був жайворонком за характером і не любив вранці подрімати, просто після вечірніх інтимних втіх у нього традиційно трохи прихопило спину. Що вдієш, роки беруть своє і те що раніше вдавалося зробити завиграшки, тепер потребує певних незручностей і навіть страждань. Але бурхлива ніч з Іванкою була варта того, щоб перетерпіти навіть такі болісні неприємності.

Поки приймав душ, голився й одягався коханка встигла заварити його улюблений трав’янистий чай. Духмяний напиток не тільки підняв настрій чоловікові, але й суттєво втихомирив його надокучливу спину. Подарувавши жінці на прощання палкий поцілунок, він швидко спустився до машини і вже по дорозі в мерію подзвонив до своєї незамінної помічниці.

– Ларисо Якимівно, доброго ранку! – привітався Телепкало. – Ви не забули що маєте влаштувати мені зустріч з Василем Петровичем і Ярослав Романовичем? Вони люди надзвичайно зайняті, не хотілося б втратити можливість поспілкуватися з ними вже сьогодні.

– Добридень і вам, Вікторе Максимовичу! – відповіла Сукенко. – Я все добре пам’ятаю, і негайно займуся цією справою.

Завершивши розмову й відклавши телефон мер Світанкових Рос подумки недобрим словом згадав секретарку міської ради. Ця жінка давненько викликала в нього неоднозначні почуття. З однієї сторони вона була його партійним соратником і надійним політичним партнером. Разом вони багато чого здолали, досягнули чималих висот й офіційно були не просто союзниками, але й близькими друзями. Чоловік був безмежно вдячний їй за посильну допомогу, безвідмовну підтримку, і навіть елементарне розуміння й терпимість його запального та нестримного характеру.

З іншої сторони, за всі роки співпраці, Віктор Максимович так і не зміг сповна пізнати непросте єство своєї соратниці. Було у Сукенко щось таке, що відвертало від неї навколишніх людей. Спершу він думав що у цьому винуватий її незугарний зовнішній вигляд. Однак доволі швидко переконався, що це зовсім не так. Від жінки просто віяло неприємною прохолодою і відчуженістю. Її розкосі очі нагадували дві замерзлі крижинки, на вустах рідко поли появлялися навіть крихітна подоба посмішки, а металеві нотки в голосі інколи нагадували мову механічного робота, а не живої людини.

Єдиний раз коли чоловікові вдалося побачити сплеск справжніх емоцій у помічниці трапився кілька років тому, коли він в нетверезому стані домігся її близькості. Трапилося це випадково, коли через надмір випитого спиртного він втратив контроль над собою і… сталося те що сталося. В ту ніч він ненароком розбудив демона якого не варто було б зачіпати. Стільки полум’яного темпераменту, гарячої пристрасті і жагучого бажання у жінці Віктор Максимович ніколи ще досі не зустрічав.

І краще б й не зустрічав бо потім він майже місяць був наче не при собі. Сексуальний потяг до партнерки виявився настільки сильним, що чоловік буквально втратив здоровий глузд. Забувши про всяку пристойність мер злягався зі своєю помічницею при найменшій нагоді, де лише випадала зручна можливість і не було сторонніх очей. Соромно пригадати, та робив це навіть у своєму кабінеті, на столі де підписував стільки важливих і доленосних для міста паперів.

Врятував його від тієї сексуальної мари дивовижний випадок. Якось ненароком пригадалося, що давним-давно, в часи юності, возив свою молоду дружину до однієї ворожки. Здається звали її Юстина і мешкала вона в віддаленому хуторі їхнього району. Тоді Ірина жартома запропонувала з’їздити до провидиці, щоб дізнатися про їхню майбутню долю. Він не надто йняв віри у всі ці передбачення, та чого не зробиш заради коханої жінки. Що тоді натринділа відьма, яка і на відьму була не надто схожою, бо виглядала як звичайна жінка підстаркуватого віку, трішки огрядна з одутлим обвітреним обличчям, коротким кучерявим волоссям і невиразними сірими очима, Телепкало вже й не пригадає. Запам’яталося лише її слова, про те що він згодом і сам прийде до неї. Так воно зрештою й трапилося.