Розділ 6. ПЕРШІ КРОКИ СТАРШОГО ОПЕРУПОВНОВАЖЕНОГО

Поки капітан Тенчук і Олена Русина прогулювалася під нічним небом подружжя Паненко проводили невеличку нараду в своєму котеджі. Валерій Миколайович вже встиг скинути з себе офіційний костюм і в одних трусах робив собі чай на кухні. Ольга Семенівна у вишуканому рожевому пеньюарі чистила зуби перед сном.

Сьорбнувши гарячого напою старший оперуповноважений запитав у дружини:

– Як думаєш, ми можемо вірити всім тим слухам що нам щойно розповіла інформаторка Володимира Ярославовича?

– А чому б і ні? – питанням на питання відповіла жінка виходячи з ванної. – Дівчина вона молода, непосидюча й допитлива. Тут страждає від нудьги та одноманітності тож і збирає всілякі плітки та пересуди. Зрештою їй немає ніякого сенсу вводити нас в оману. Тай хіба не помітив, як вона накинула оком на твого помічника. Не здивуюся, якщо у них виникне бурхлива любовна історія.

– Він такий, він може, – погодився Паненко пригадавши як у минулому спільному розслідуванні Тенчук умудрився завести любовний роман з однією з підозрюваних – То що ж ми будемо робити з отриманою інформацією. Якщо покійний мер насправді був таким бабієм, то смертельних ворогів з числа зраджених чоловіків у нього мало бути чимало.

– І не тільки чоловіків, до злочину могли докласти руки і ображені жінки. Та ж таки секретар міської ради. А ще маємо дружину у якої був коханець. Круг підозрюваних практично безмежний. Та я все таки думаю варто розпочати з дружини вбитого.

– Я теж так вважаю, – погодився з жінкою чоловік. – І навіть знаю як це зробити. Вона ж власниця автосалону. От завтра поїду туди і зроблю вигляд, що хочу вибрати для себе нову машину. Можливо вдасться дізнатися щось новеньке.

– Добре, тоді підкинеш мене до будівлі міської телерадіокомпанії. Хочу подивитися і оцінити їхнього директора.

Визначившись з планами на наступний день подружжя попрямувало до спальні.

Прокинулися чоловік з жінкою коли сонце вже ледь не сягало зеніту. Та це й не дивно, адже куди поспішати зранку коли ти у відпустці? Однак була ще й інша, більш важливіша причина того, що Паненки так довго ніжилися в постелі. Ввечері, чи то під впливом навколишньої обстановки, що навіювала романтичний настрій, чи то так подіяв випитий за вечерею хмільний вермут, та ледь потрапивши в спальню Валерій Миколайович несподівано згадав свої молоді роки. В чоловіка наче біс вселився і він почав наполегливо домагатися любовної близькості з дружиною. Ольга Семенівна що не сподівалася такої рішучості від чоловіка спершу навіть оторопіла від здивування, та швидко прийшовши до тями зробила все від неї залежне, щоб її суджений потонув в океані насолоди та задоволення. Проте роки все ж таки беруть своє, і після бурхливої нічної забави обоє потребували трохи часу щоб відновити свої фізичні сили.

Нарешті вибравшись з постелі подружжя нашвидкуруч поснідало канапками та запивши їх ароматною кавою, взялося за здійснення задуманих напередодні планів. На парковці санаторію, автомобіля їхнього компаньйона Тенчука не виявилося, і залишалося лиш здогадуватися, чи то він вже давно прокинувся і подався кудись по справах, чи може взагалі не ночував в своєму котеджі. Та старший оперуповноважений не надто переймався відсутністю капітана, адже знав що той досвідчений нишпорка і без його інструкцій та підказок знає як дальше проводити розслідування.

Висадивши дружину біля будинку в якому розміщувався офіс міської телерадіокомпанії, Валерій Миколайович перш ніж їхати в автосалон вирішив заскочити до свого приятеля Кузько. Потрібно було переговорити з Матвієм Павловичем, дізнатися як проходить офіційне слідство, узгодити деякі питання. Друг прийняв його дзвінок тільки після шостого гудка, сказав що надзвичайно зайнятий, але знайде кілька хвилин для розмови. Для зустрічі вибрав той самий бар де вони бачилися напередодні.

Не минуло й десяти хвилин, як Кузько з похмурим виглядом сидів перед Паненко. Валерій Миколайович співчутливо глянувши на приятеля обережно поцікавився:

– Є якісь новини в розслідувані?

– Є, – сердито кинув Матвій Павлович. – НАБУ, чортяки б його забрали почало плутатися під ногами.

– З якого це дива? – спантеличено запитав старший оперуповноважений – Хіба вбивство підпадає під їхню юрисдикцію? Чи я може чогось не знаю?

– Не знаєш, – роздратовано буркнув Кузько і замовив у бармена гранчак горілки – Приперся до мене вчора такий собі Олег Маркіянович і почав вимагати доступу до матеріалів справи.

– На яких підставах?

– Каже що вбитий мер начебто був замішаний в якійсь великій корупційній афері. Мовляв у його бюро є інформація про те, що застрелити його могли співучасники крадіжки солідної суми бюджетних грошей, щоб приховати сліди злочину.

– Дурня якась, – вирвалося у Валерія Миколайовича. – Вони мають якісь докази цим твердженням?.

– І я так само вважаю, що дурня, бо окрім голослівної заяви ніяких фактів мені не надали, – підтримав друга Матвій Павлович. – Але наш прокурор Варнака раптом кардинально поміняв своє ставлення до цієї справи і тепер чомусь почав підтримувати саме цю гіпотезу.

– Ти ж сам мені говорив, що схиляєшся до цієї версії а тому просиш мене неофіційно розібратися у всьому, щоб бува не скинули всі гріхи на безневинного цапа відбувайла.

– Так я і тепер так думаю, але бісить те що в розслідування лізуть чужі люди. При цьому відразу підключилися такі серйозні сили, що виникають серйозні підозри, що тут щось нечисто.