Розділ 7. ВЕЧІРНІЙ ВІЗИТ ДО БЕЗУТІШНОЇ ВДОВИ

Ірина Телепкало саме вийшла з ванни і вже збиралася пірнути в теплу постіль до свого темпераментного коханця, як несподівано тенькнув телефон. Дзвонила старша сестра Іванка з якою у неї останнім часом стосунки складалися не надто добре. Вони і в юності частенько були на ножах і лаялися ледь не через кожну дурницю. Обидві дівчата-красуні, що користувалися неабиякою популярністю серед хлопців. Однак, якщо у Ірини все було гаразд з прихильниками і залицяльниками, то Іванці в цій справі фатально не везло. За нею чомусь в основному упадали всілякі поганці, від яких годі було й сподіватися на звичайний комплімент, не кажучи вже про приємний подарунок. Через це старша сестра заздрила молодшій вертихвістці, тож ні про яку сестринську любов у них і мови не було.

З роками ситуація практично не змінилася. Ірині пощастило вийти заміж за Віктора і невдовзі вона стала першою леді міста. В Світанкових Росах її знав кожний житель, і хоча жінка викликала неоднозначні відгуки у містян, та все ж неабияка популярність їй була забезпечена. Про особисті статки, забезпечений побут і гламурні розваги краще й не згадувати. Вона нерідко дозволяла собі такі речі, про які інші лише мріяти могли.

Особисте життя у Іванки не склалося. Колись вона була навіть замужем, та затишного сімейного вогнища так і не зуміла розпалити. Єдиний чоловік з яким сестра погодилася стати під вінець швидко показав свою поганську сутність і незабаром, після весілля, покинув її назавше зникнувши в невідомості. Молода жінка тужила, мучилася й плакала, однак змінити свою карму була не в силі. І все це стосувалося не лише справ інтимних. Навіть в своєму повсякденному існуванні Іванка не могла похизуватися значними успіхами. Професію для себе вибрала непутьову – історик-краєзнавець. Ні тобі перспектив на майбутнє, ні впливових друзів, ні корисних зав’язків. Така собі непримітна сіра миша з якою і тему для розмови не просто знайти. 

Кілька останніх років вони практично не спілкувалися і востаннє бачилися на похороні Віктора. Та й тоді розмова не клеїлася, Іванка сказала їй кілька банальних слів співчуття, вона чемно подякувала і на цьому все. Тепер же старша сестра двічі неабияк здивувала Ірину. Вперше коли запропонувала негайно зустрітися, а вдруге коли попередила, що буде на цій зустрічі вона буде не одна.

Вдова Телепкало на мить задумалася. Їхати кудись, на ще одну зустріч, їй сьогодні категорично не хотілося. І справа була зовсім не в вечірній годині. Просто, після такої складної і виснажливої розмови з Олегом Маркіяновичем вона прагнула лиш одного – розслабитися в ніжних обіймах палкого коханця і хоч на цю ніч забути про всі свої неприємності та клопоти. Проте щось в голосі сестри змусили Ірину Степанівну не поспішати з відмовою. Жінка ще трохи повагалася з рішенням, а потім все ж дала свою згоду.

– Збирайся, підвезеш мене додому, – коротко кинула вона Руслану Ігоровичу, що з цікавістю прислухався до її телефонної розмови.

– Навіщо? – здивувався тележурналіст.

– Сестру Іванку чогось приспічило терміново побесідувати зі мною, – пояснила Ірина похапцем одягаючись. – Я вже сьогодні випила, тож мусиш побути у мене за шофера.

Туркало на ці слова лише згідливо кивнув головою, і незабаром вони прямували його машиною в сторону середмістя. Парочка коханців встигла вчасно добратися до будинку де знаходилася помешкання сімейства Телепкало. В вестибюлі дому жінка попередила консьєржа, що очікує на скору появу гостей, потім вони піднялися ліфтом на останній поверх і потрапили в фешенебельну квартиру покійного мера. Лічені хвилин, що у них залишилося до того як прозвучав дзвінок вхідних дверей, було витрачено на те щоб вимкнути сигналізацію та скинути верхній одяг.

– Відчини, – коротко кинула Ірина своєму супутнику прямуючи до бару.

Раптових несподіванок в цей день на неї нахлинуло стільки, що розхитані нерви жінки вимагали негайно прийняти трохи заспокійливого. Коли ж делегація нежданих гостей з’явилася перед її очима вдова Телепкало подумки пошкодувала, що налила собі лише половину бокала спиртного, адже подивитись дійсно було на що. Схвильована старша сестра, яку чомусь під руку підтримував один з охоронців Віктора, столичний слідчий, котрий нещодавно навідувався до неї в салон, а ще незнайома жінка й підстаркуватий чоловік, в якому вона впізнала одного з правоохоронців міста. Ще одну парочку яка складалася з теж незнайомих чоловіка й молодої дівчини, і яка про щось розмовляла з тележурналістом, господиня помешкання спершу навіть не зауважила.

– Овва, – іронічно зауважила Ірина. – Яка цікава компанія завітала до мене в гості. Валерію Миколайовичу, а вас яким вітром занесло сюди, ми ж здається вже все обговорили?

– Ірино Степанівно, доброго вам вечора! Повірте я б нізащо не наважився вас потурбувати, якби для цього у мене не було вагомих причин, – чемно відповів старший оперуповноважений.

– І що ж це за такі вагомі причини, пане Паненко? – жінка навмисне ігнорувала старшу сестру, як покарання за те що та насмілилася привести в її домівку таку орду чужинців.

– Справа стосується вбивства вашого чоловіка. У мене, вірніше у слідства, з’явилося до вас кілька важливих запитань.

– І все це не могло дочекатися завтрашнього ранку? Невже запитання настільки невідкладні, що потрібно було ввалюватися до мене в такій кількості? До речі, хто всі ці люди і яке вони взагалі мають відношення до слідства?

– Дозвольте вам все пояснити, – наперед виступив старший Кузько – Я керівник слідчо-оперативної групи, Матвій Павлович Кузько, а всі хто зараз тут присутній, так чи інакше замішані в цій справі.