Розділ 8. ГІПОТЕЗИ, ВЕРСІЇ І ПРОСТО ПРИПУЩЕННЯ

Після незваного візиту до удови мера команда нишпорок розділилася. Капітан Тенчук разом з практиканткою Русиною подалися ночувати в санаторій. Подружжя Паненко отримало запрошення від старшого Кузько завітати в гості до його помешкання. Молодший Кузько хотів було залишитися разом з Лаврів, та Матвій Павлович зиркнув на проблемного небожа з такою суворістю, що той без заперечень слухняно приєднався до дядька.

В квартирі два правоохоронці усамітнилися від своїх дружин, шо б в тихій, спокійній обстановці обговорити ситуацію що склалася, й виробити план подальших дій. Першим підвів підсумки розслідування старший Кузько, сумно зауваживши:

– І так, ми знову опинилися біля розбитого корита, без будь-яких підозрюваних в скоєнні убивства градоначальника.

– Ну чому ж, не все так погано як може здатися на перший погляд, – заперечив другові старший оперуповноважений. – Давай розкладемо всі відомі нам факти по своїх поличках. Почнемо з того, що мера Телепкала скоріш за все застрелила, як це не дивно, представниця слабкої статі. Твій небіж дещо помилився, вважаючи що це була його потаємне кохання Іванка, однак не викликає сумнівів в тому, що неподалік місця злочину він все таки бачив якусь жінку. Питання – хто вона?

– Чому ти відкидаєш сестер, сам же казав що у обидвох були мотиви для того, щоб позбутися Віктора Максимовича?

– Наявність мотивів ще не означає, що людина здатна на такий рішучий вчинок. Сам чудово знаєш, що особі зі здоровою психікою не так легко відважитися на вбивство. Це мав би бути стан афекту, якесь сильне нервове потрясіння, давно затаєна ненависть і злоба. А звідки вона у цих бідолашних жінок? Лаврів самітниця, яка врешті-решт знайшла своє життєве щастя. Так, Телепкало був не ангел, але за щось вона таки любила цього чоловіка, тай тепер носить під серцем його дитину. Ну посварилися вони тоді через це, але мабуть не вперше. З часом напевне б помирилися і надалі продовжили тихцем від інших зустрічатися.

– Логічно, тим паче що зі смертю коханця вона втратила і його матеріальну підтримку, – погодився з цим доводом Кузько проте здаватися не збирався. – А як щодо дружини? Вона тепер стала повноправною власницею чималого статку, і їй вже не треба приховувати від чоловіка свої інтимні стосунки з цим миршавим тележурналістом.

– Наскільки мені відомо, вони і до того не надто крилися з цими аморальними відносинами. Чи ти серйозно думаєш, що в такому невеличкому містечку як Світанкові Роси слухи про гульки дружини не дійшов до вух Телепкало? Гарантую, що покійник про все прекрасно знав, однак чомусь особливо не переймався цим фактом. Ймовірно його такий стан речей цілком задовольняв, адже і самому розв’язував руки для адюльтеру з іншими жінками. То ж подружня зрада для цього сімейства була звичним ділом і ніяк не могла спонукати Ірину Степанівну до вбивства.

Тепер повернемося до самого спадку. Тут теж не все так просто, як спершу може видатися. Пані Телепкало, як мені здається, жінка не дурна і доволі прагматична. Її в житті і так все мабуть задовольняло, адже завдяки своєму чоловікові вона мала те про що інші лише мріяти можуть: великі гроші, популярність в місті, різноманітні розваги. І все це прийшло до неї фактично без будь-яких суттєвих зусиль з її сторони. Навіть не вдаривши палець об палець теперішня удова могла дозволити собі практично любу витребеньку. Тож нащо їй зайвий геморой у вигляді керування великою бізнес-імперією, справа у якій вона мало що петрає? Значно простіше було при живому чоловікові, грати роль крутої власниці автосалону та щедро тринькати направо й наліво його грошенята.

– То виходить версію про побутові мотиви вбивства можна відкинути і варто зосередитися на професійній і бізнесовій діяльності покійного градоначальника? –  задумливо мовив Матвій Павлович й продовжив дальше свої міркувати. – Але ж досвідчені кілери так не вчиняють. І сліпому видно – стрілець діяв імпульсивно, без зараннє продуманого плану, навіть не подбавши про те щоб гарантовано залишитися непоміченим на місці злочину. А сліди згорілого пороху на тілі Телепкала беззаперечно свідчать, що мер добре знав свого вбивцю й без всяких побоювань підпустив його, або її впритул до себе.

– Або був настільки зайнятий власними думками, що просто не помітив його, – заперечив старший оперуповноважений. – Не забувай що за свідченнями твого небожа Віктор Максимович тоді знаходився в великому нервовому напруженні, і апаратура для підслуховування не зафіксувала щоб він з кимось розмовляв перед пострілом. Припускаю, що мер прийняв кілера за ту людину, на яку він тоді очікував. А дальше вбивця безжально розрядив у чоловіка свій пістолет.

– Звідки ти знаєш, що Телепкало не випадково там зупинився, а мав якусь зустріч?

– Наш спільний знайомий Олег Маркіянович поділився цією інформацією, яка має залишитися між нами. У його відомстві завели кримінальну справу на якогось могутнього столичного олігарха, і мер Світанкових Рос за їхнім планом мав стати одним із важливих свідків у майбутньому судовому процесі. В цю ніч детектив бюро повинен був зустрітися з корумпованим градоначальником і під тиском компрометуючих матеріалів сподівався домогтися від нього подальшої співпраці. На жаль не судилося, Олег Маркіянович не встиг, і коли прийшов в обумовлений час та місце Телепкало вже був мертвий. Зате він встиг помітити там твого родича.

– От дідько, – вилаявся старший Кузько. – Чого ж він нічого про це не заявив слідству?

– А нащо йому це здалося? – здвигнув плечима Валерій Миколайович – Даний злочин не в юрисдикції його організації, та й він сам тут неофіційно знаходився. Детектив приїхав в місто щоб домогтися свідчень мер. А раз градоначальника не стало тож і йому в Світанкових Росах робити більше нічого. Шукати вбивцю нещасного Віктора Максимовича не його справа. Не здивуюся, якщо бюро, щоб не сполохати олігарха, буде вигідно, щоб розслідування тривало якнайдовше.