Світи під ногами

Розділ 5

В аеропорту Каїра їх та ще дві подружні пари зустріли представники туристичної фірми і супроводили до готелю. Було досить пізно, щоб шукати екскурсійні пригоди на свою голову, тому друзі вирішили сьогодні відпочити.

– У мене дивне відчуття, – зізналася Дарина, коли вони по черзі відвідали ванну і замовили їжу в номер на дві невеликі кімнати.

– І що за відчуття? – Ігнат розіпнув штори, щоб можна було помилуватися потопаючим у сутінках містом. – Сучасний Каїр не на багато відрізняється від нинішнього Києва: такі само багатоповерхівки, лише іноді трохи вищі, які намагаються обсадити деревами, і старі квартали з вузькими вуличками. Багатенько і сіреньких однакових споруд для звичайних людей, як я зрозумів, коли ми летіли над містом.

Тут швидко темнішало, і наче під час пришвидшеної зйомки, Каїр вкривався розсипом вогнів. На тлі червонястого неба темноволосий Ігнат, вбраний у чорний одяг, ввижався тінню.

– Ішов би ти до нас, – покликав товариша Сашко. – Ще встигнеш постовбичити. Піраміди все одно з наших вікон не видно.

Ігнат не став сперечатися і сів на підлогу за низенький столик разом із усіма.

– То що тебе непокоїть? – нагадав Ігнат Дарині.

Дівчина замислилася, перш ніж відповісти.

– Розумієш, Ігнате, ми ще нічого майже не бачили, а в мене таке відчуття, що все це... що всього цього скоро не буде... – вона змовкла, підшукуючи слова. – Ні, не так! Що все тут буде зовсім інакше. Багато людей на вулицях. Тільки люди інші... Інші цінності, інше ставлення до того, що є навколо. Мені важко пояснити, я просто відчуваю...

– Я розумію, Дарино, – щиро відповів Ігнат. – Я іноді теж відчуваю. Але зараз мої передчуття щодо цього міста мовчать.

Ігнат не уточнив, що відчуття небезпеки у Дарини було розвинене значно сильніше, ніж у нього. Особливо коли небезпека загрожувала її близьким і друзям.

– Це на нас так може впливати зміна клімату, – Олександр спробував знайти раціональне пояснення неспокою Дарини. – Все ж ми пролетіли не одну тисячу кілометрів, та ще й втомилися від дороги.

– Твоя правда, Сашко. Я дійсно ледь на ногах тримаюся, – Дарина позіхнула, прикриваючись долонею. – Завтра нам наче обіцяли відвідини піраміди на плато Гізи, – вона відсунула свою тарілку. – Щось мені і їсти не хочеться. Я, певно, піду відпочивати. На добраніч.

Дарина пішла до своєї кімнати.

– З нею все гаразд? – занепокоєно спитав Олександр в Ігната. – Ми ж так не втомилися.

– Дарина переживає за тебе. Вона тебе любить. Забув, навіжений, що тебе ледь не вбили на її очах? Руки покажи.

Сашко покірно зняв сорочку, та й час було поміняти бинти. З глибшої рани ще трохи сочилася сукровиця, інша почала братися кіркою.

– Цікаво, як там Ян Валех? – кладучи руку на подушку, щоб Ігнату було зручніше перебинтувати рану, вголос подумав Олександр.

– Так, цікаво, – погодився Ігнат. – Мені перед відльотом телефонував Станіслав. Олег був у квартирі, яку винаймав пан Валех. Там значно більше крові, ніж витекло з тебе, друже. Схоже, що йому неабияк пощастило зберегти руку. Хоча подробиць ми й не знаємо, – Ігнат жорстоко осміхнувся.

– Яна Валеха арештували?

– Ні, він утік, хоча останнє теж належить до парафії фантастики. Я бачив тебе після аварії, та й після теплої розмови з ним теж, а пану Валеху дісталося значно більше.

– То, може, це правда, що вони не люди?

Сашко кивком подякував за допомогу. Товариш впорався, хоча й трохи повільніше від Дарини, імовірно, теж взнаки давалася присутність лікаря серед близьких родичів.

– Навіть якщо вони не люди, але кров у них червона і їх можна вбити, – відрізав Ігнат і, щоб перевести розмову на інше, поліз до своїх кишень, перевіряючи наявність телефону і прийнятної для місцевих готівки. – Ти відпочивай, а я трохи прогуляюся.

– Туристів просили не виходити вночі, – занепокоєно нагадав другові Сашко.

– Я пам’ятаю, – ледь помітно всміхнувся Ігнат. – Не хвилюйся, я недовго, помилуюся пірамідами здалеку. Їх мають підсвічувати вночі. І повернуся. На вулиці з місцевими бомжами не ночуватиму. Обіцяю.

Олександр лише головою похитав: якщо Ігнат щось втовкмачив собі в голову, то його ніхто не зупинить, а йому і справді варто виспатися.

Ігнат думав, що його не випустять із готелю, але туриста ніхто не затримав. Повітря в Каїрі було сухе, відчувалася близькість пустелі. Хлопцю подумалося, що колись давно, до того, як земна вісь у черговий раз змінила кут нахилу, у цьому райському куточку мешкала прадавня цивілізація. Як же швидко все може змінитися!

Піраміди справді підсвічували вночі, тим розбурхуючи уяву туристів і хизуючись своєю величчю, хоча не жила вже ніяка велич у Каїрі. Ті, хто насправді був здатний побудувати такі велетенські споруди, обернулися порохом чи загубилися серед космічного простору, якщо вірити Яну Валеху і химерним сновидінням. А ті, хто називав себе єгиптянами, навряд були спроможні зберегти свою історичну спадщину і пізнати її, а тільки заробляли на старих булижниках неабиякі гроші.

Величезні споруди пливли вдалині, мов старовинні кораблі, що ніяк не прокладуть курс до порту, не знайдуть шлях до свого дому. Кам’яні кораблі-привиди посеред пустелі...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше