Світи під ногами

Розділ 9

Друзі гуляли по Каїру, пообідали в місті. Ігнат кепкував над Дариною, обіцяв продати її до якогось гарему, якщо не тут, то коли вертатимуться через Туреччину. Сашко теж сміявся, але наче для того, щоб зайвий раз не нервувати друзів.

Повернулися до готелю вони перед самими сутінками.

– Нам треба поговорити, – сказав Олександр, щойно Дарина пішла купатися.

– Про що поговорити? – недовірливо глянув на товариша Ігнат. – Мені твій тон не подобається.

Олександр відвернувся до вікна, за яким розгорялося вечірніми вогнями місто.

– Це божевілля, що я зараз скажу.

– То кажи швидше, поки Дарина не повернулася, – владний голос, від якого крижаніють нутрощі.

– Не треба так, Ігнате, – долаючи несподіваний холод, який його приголомшив, Сашко обернувся.

– Ти боїшся? – на мить відчулося, що Ігнату подобається знущатися над товаришем, карі з прозеленню очі палали холодним усміхом, та він опустив погляд, проганяючи те, що так несподівано опановувало його душу. – Пробач, Сашко, на мене находить. Все частіше. Це все ті сни. Їх більше і вони довші...

Олександр підійшов до товариша, поклав руку на плече, підбадьорюючи.

– Пам’ятаєш, Андрій теж казав, що йому сниться всяке, а тоді воно збувалося?

– Краще самому стрибнути у прірву, ніж щоб хоч щось із того збулося, що мені мариться, – Ігнат відступив, та він не лукавив, бо дійсно боявся себе. – Кажи, що хотів, Олександре.

– Гаразд, – Сашко теж себе опанував. – Пам’ятаєш, влітку ми планували поїхати до Мексики та Перу? Ще навесні ти зареєстрував нас трьох на посольському сайті.

– Це було наче в іншому житті... – глибоко зітхнув Ігнат. – Так, зареєстрував. І що?

Олександр присів на поруччя дивану, налив собі води з карафки.

– Я хочу туди, друже. Хочу на ту землю, яка пропиталася кров’ю ще глибше, ніж Єгипет. Я хочу бачити ті неймовірні споруди, особливо після того, що побачив сьогодні. Я маю там побувати, поки живий, – він відпив води, рукав сорочки з’їхав, відкриваючи рану, заліплену пластиром.

– Це божевілля! – пирхнув Ігнат. – Навіть якщо з Каїру є рейс, ти не полетиш. Це надто довго для тебе в літаку. Ти забув, що тебе поранено?

– Я не забув. Але я хочу туди, поки є така можливість.

– Туди летіти півдня. Це буде важко!

– Близько доби, через Нью-Йорк, Париж, Далас, Мадрид – рейсів багато, і залежить від того, якою компанією летіти. Та я впораюся. Бувало й гірше. І не так давно.

– Ти уявляєш, скільки це коштуватиме?

– Гроші у мене є. На переліт вистачить. Хіба гроші не для того, щоб їх витрачати?

Безнадійно сперечатися з Назарчуком, якщо він вбив собі в голову якусь дурню, та Ігнат не здавався.

– Це чужа країна! Ти будеш там один!

– Це іспанські колонії. Я володію й іспанською, й англійською. Не пропаду. А як загублюся, посольство зможу знайти. Добрі люди підкажуть.

– А ми? А Дарина? Ти її покинеш? – Ігнат своїм вухам не вірив, поведінка Олександра й справді вражала безглуздою впертістю.

– Ти попіклуєшся про Дарину. Я тобі довіряю. У вартість туру входять майже всі екскурсії, і я тобі лишу картку. Хіба ти не розумієш?

– Я не розумію... – збрехав Ігнат, його і самого нестримно тягнуло за океан, подивитися на ті місця, де мешкали давні, вони справді хотіли поїхати утрьох, але це було так давно... – Та опікуватися Дариною я можу і за свої гроші.

– Про що ви говорите? – до кімнати увійшла подруга.

Дівчина помила голову, й руде волосся потемніло від води. Замість синьої сукні на ній зараз була вдягнена смугаста футболка і джинсові шорти.

– Сашко зібрався до Мексики, скучив за справжніми текілою і мохіто, – без передмови повідомив Ігнат. – Хоче порівняти тутешні піраміди з мексиканськими.

– До Мексики? Зараз? – Дарина виправила волосся, надаючи вологим локонам хоч якийсь пристойний вигляд. – Ви жартуєте?

– Які тут жарти... – Ігнат налив собі води, з подивом відмітивши, що у нього трохи тремтять руки. – Цей бовдур не хоче лежати в рідній землі. Чужа йому м’якшою буде.

– Затнися! Наврочиш! – крикнув Сашко, не витримавши емоційного напруження.

– Друзі, не сваріться, будь ласка, – спробувала втрутитися Дарина, але хлопці зло дивилися один на одного і не звертали на неї уваги.

– Гаразд, як хочеш, – Ігнат відвів погляд, визнаючи свою поразку. – Лети у свою Мексику, якщо відчуваєш, що тобі це потрібно. Але ти бовдур та ідіот, бо лише схиблений на всю голову може в такому стані поткнутися до чужої країни.

– Нащо тобі летіти туди? – якомога спокійніше запитала Дарина, відчуваючи, що якщо і вона приєднається до сутички, то друзі посваряться не на жарт.

– Я хочу на власні очі побачити те, що було збудоване до єгипетських пірамід і храмів. Якщо та історія, яку нам вдома розповів Ігнат, хоч трохи правдива, то побачене там має сильно відрізнятися від побаченого і відчутого тут, – він із надією на розуміння подивився на дівчину. – Я хочу переконатися, що Ян Валех мені не збрехав. Якщо я поїду туди, то зрозумію напевно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше