РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Невже, це справді вершники? Що ж мені робити? Може попросити в них допомоги? Ні-ні-ні! А якщо вони злі?

Після хвилини душевних мук і незнання подальших дій, було прийнято рішення сховатись. Так і зробила.

Я причаїлась за кущами близь дороги. Саме вчасно. Коні пробігли повз мене за кілька секунл після того, як я сховалась.

Вершників було троє. Всі одягнені в темно-сині плащі. Їхали вони колоною. Коли повз мене проїхав останній вершник, він злегка повернув голову в мою сторону. Серце ледве не вискочило з грудей. І через що, питається? Через те, що мене могли помітити, чи, можливо, тому що такий прекрасний хлопець подивився на мене? Його довге золоте волосся розвівав вітер, оголюючи трохи видовжені вуха (і як тільки встигла розгледіти?). Невже ельф? Я не знаю які раси населяють цей світ, але  майже повністю впевнена, що він був ельфом. Великі очі підкреслюють мужнє обличчя. Просто ангел! Нажаль, колір цих прекрасних очей я не встигла розгледіти. Стоп! Про що це я думаю?!

Прекрасний незнайомець повернув голову в протележний від мене напрямок і поїхав далі.

Я вдивлялась в віддаляючісь спини вершників. Як добре що  вони мене не помітили! Чи ні... Можливо, краще було б всеж попросити в них допомоги? Ні! Не час мучитись сумлінням. Що зроблено- те зроблено. Вже нічого не зміниш. Зараз головне вирішити куди йти далі!

Час подумати логічно. Якщо є дорога, то вона мусить кудось привести. Саме так! Вирішено! Буду йти цією дорогою, а далі видно буде.

Я почемчикувала вздовж лісової дороги. Куди ж вона мене приведе? Та! Кудись, та приведе!

Дорогі читачі!Якщо вам подобається книга - обов'язково тисніть"мені подобається"!це дуже надихає.Свою думку про книгу пишіть в коментарях.Обов'язково прочитаю і прийму до уваги ваші зауваження!Приємного вам читання!