Світла, або де наша не пропадала?

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Як я зрозуміла, що це саме таверна? Дуже просто! Судячи з кількості п'яних людей, які лежали перед цим чудом архітектури і пісень, що їх горланили всередині, це не могло бути нічим іншим, як таверною. Ще й велика вивіска з надписом "П'яний орк"...

Зайти, чи не зайти? Осьу чому питання!

Та чого вже роздумувати! Прийшла сюди? Прийшла. Чого тоді боятись? Правилино- нічого. На цій повній рішучості ноті, вирішила зайти негайно. Чого ще чекати?!

Та один не дуже приємний момент звів на нівець всю мою рішучість. Коли я вже майже зайшла, з дверей таверни просто на мене викинилу якогось п'яничку. Хвала богам, в останню секунду я всеж встигла ухилитись. А от п'яничці явно не пощастило. Летить він, летить... і феєрично приземляється носом просто в багно. Ай-яй-яй... Напевно, болото трохи пом'якшило падіння, але ж всеодно боляче!Місцеві житилі зовсім здуріли, отак людьми  кидатись?!

Хоча... Недуже новоспечений льотчик на людину схожий. Придивившись, я помітила, що його ніс трохи приплюснутий, очі звужені, щоки пухлі (та й сам він не володар модельної фігури). Скрутився клубочком і тихенько пасапує собі в калюжі. Ну точно свинка!

Тааак... Я вже боюсь уявити, що на мене чекає в самій таверні! Стоп! Зберись, ганчірко! Я ж Ковель Майя Сергіївна! Правельно! Я нічого не боюсь! Нууу... Миші, висота, павуки і клоуни не рахуються! Я зайду в таверну! І хай що на мене там буде чекати,я не відступлюсь!

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше