Глава 24

Анна

Падлюка. Мені хочеться кинути в нього щось важке. Хай дякує, що за ним вчасно зачинилися двері. Пам'ятаєте вислів " Спілкуючись з тобою, розумію, що 15 років за вбивство не так вже й багато"? Стовідсотково. Прям в точку. Так, мені треба провітритись і охолонути. Швидко одягаю спортивний костюм і теплу джинсову куртку. Треба буде сходити в торговий центр і купити пуховик на зиму. Бо листопад не радує теплом взагалі.

- Малий, - заходжу в кімнату, де спить Руді. Він підіймає морду і дивиться на мене.- Я схожу прогуляюся. На годинку, не більше. Може щось смачне куплю. Окей?- питаю. Не треба вважати мене божевільною. Собака це як мала дитина - чим більше з нею розмовляєш, тим вона тебе краще розуміє.

 Виходжу на вулицю і йду по напрямку до парку. Бачу вивіску "Кава з собою" і лечу до неї. Мені конче необхідно великий і смачний капучіно. Зранку через цього паразита Марка не встигла випити. Довольна, беру кава, різко повертаюся і налітаю на когось. Звичайно, мій "амбасадор щастя і гарного настрою" повністю розливається на когось.

- Бляха,- кричу на піввулиці. В цей момент я забула , що я культурна і вихована дівчина. Аню, ну звідки в тебе ростуть руки? З твоєї прекрасної дупки?

- Вибачте,- хапаю декілька серветок і намагаюся витерти пляму.

- Ви мене також. Це я винувата.- підіймаю очі на дівчину і бачу свою недавню знайому.

- Ти? - дивуюся,- Привіт.

- Привіт. - легенько всміхається до мене.

- Ви довго ще тут будете стояти? Людям пройти треба. От молодь пішла! Тільки про себе думає.- кричить якась жінка. Оооо, ще одна любитилька скандалів. Є такі, просто насолоджуються тим, що можна понадривати зв'язки.

- А старим пенсіонерам взагалі не можна каву пити,- знаю, що хамлю. Їй десь під 50, але виглядає жахливо. Гора жиру, з розмазаним темним макіяжем і з яскраво червоною зачіскою. Якщо звичайно, стирчащі у різні сторони сухі пасма можна назвати зачіскую.

- Хамка! Та хто ти така. Мані 37! - ха, смішно. 25, хай ще скаже.

- Пішли звідси,- брюнетка тягне мене з поля бою. Після ранкової сутички з Марком я готова тут всіх однієї лівою ( самій смішно), але спокійно йду за незнайомкою. Ми заходимо в парк і сідаємо на лавочку.

- Тебе як звати? - питаю

- Вероніка.- легенько посміхається. Хм, вона досить мила. Тільки очі сумні, здається плакала нещодавно. Ці хлопці... Зла не хватає.

- Аня.- киваю,- пробач за куртку. 

- Та нічого. Ти живеш десь поблизу? Просто я тут з вересня, а бачу вперше. - пояснила,- хоча ні. Вдруге.- хмикнула.

- Так, он в тому домі. Переїхали два роки тому, після гибелі сестри,- нащо я це додала? Нікого не цікавлять мої проблеми. Дурепа.

- Розумію,- сумно кивнула,- а я он там квартиру винаймую. Можем зайти в гості . Хочеш? Поговоримо.- серйозно? Ми знайомі в кращому випадку години три, якщо рахувати минулу зустріч.

- Ходім, краще до мене. Я обіцяла собаці бути за годину, він хворіє зараз,- що я роблю? Куди зник мій здоровий глузд? Іще й про Руді сказала. 

- Ходім.- каже , пожимаючи плечима.- Обіцянок треба дотримуватися,- я розумію, що вона каже не про мене. Впевнена, що в цей момент Ніка згадує свого колишнього хлопця.- В тебе хто?

- Кокер спанієль. Руді звати. - я посміхаюся.

- О, в них такі вушка милі,- щира усмішка з'являється на її обличчі.

- Це все, що в них є миле,- жартую,- Ходімо, нам туди.- встаю і показую на свій будинок.

Вже вдома, поки я заварюю чай, Ніка грається з Руді. Сюсюкається з ним, чухає його всього, розповідає щось. Я сміюся, бо її поведінка повністю ідентична з моєю. Не розумію, як можна ігнорувати присутність пса в домі.

- Все готово. - кличу її на кухні. - Ось печиво, шоколадку будеш?- питаю і дивлюся на неї. Напевно, на відміну від мене слідкує за своєю фігурою.

- Звичайно.- вона сміється,- який дурень відмовиться від солодкого?- своя людина. 

- Це точно,- ми хвилин десять розмовляємо про якусь ерунду, а потім я обережно питаю,- А як взагалі в тебе справи?- не знаю, як правилно задати питання про хлопця. Одна моя частина каже, що це не моя справа, а друга показує їй середній палець, і вмирає з цікавості.

- Вдень корчу з себе горду. Сміюся і жартую, показучи іншим, що в мене все добре. А вночі ридаю в подушку.- Ніка невесело хмикає. А я в ступорі, бо повністю розумію її поведінку, бо сама роблю так саме. І я не знаю, що порадити

- Так , Ніко, в нас з тобою просто ідентична поведінка, хоч і зовсім різні проблеми. І знаєш, я бачу одне єдине вирішення цієї проблеми,- дістаю з верхньої полиці пляшку вина і показую їй. 

11 ранку?Треба йти в університет? Ні, не чула про таке.