Глава 17

- Я зробила Вам чай, Агата.  - прибиральниця Ліама виявилася дуже приємною жінкою у віці, що любила трав'яний чай і оладки, які сама смажила і пригощала нас.
 - Ох, спасибі, дитино!  Рада, що у Ліама з'явилася помічниця, любляча читати.  Я давно йому говорила найняти когось, адже він працює постійно допізна і без вихідних.
 - А як Ви влаштувалися до нього на роботу?  - відпиваючи нахваленний чай, я сперлася на підвіконня в маленькій кухоньці.  Власник дав нам перерву, якою ми скористалися.
 - Я була знайомою з батьками Ліама.  Його мама - чарівна і добра жінка!  Тож не дивно, що у неї народився такий син.  Так ось, я раніше працювала з Габріелою на швейному заводі, поки мене не відправили на пенсію.  Ми підтримували зв'язок, а я така, що не можу всидіти на місці, тому, дивлячись на мої марні спроби знайти заняття, вона запропонувала попрацювати у себе в магазині.  Це місце колись належало батькам Ліама.  Мені нескінченно шкода цього хлопчика - він залишився зовсім один.
 - Так, це дуже сумно.  - чай, запропонований Агатою, був дійсно дуже смачним, хоч я і не особливо люблю чаї, вважаючи за краще випити кави.
Ми продовжили працювати.  Обстановка в цьому магазині була невимушеною та приємною, що я не поспішала вечорами йти додому, тільки якщо мене не забирав Джейс.
Ліам дав мені два вихідних в суботу та неділю, і я провела їх разом з Джейсом, за яким скучила.

Ми розмовляли про те, наскільки я щаслива, що звернулася до його друга, а він розповів, що Крістіан погодився працювати з ним постійно, з умовою, що свій мотоцикл він теж буде лагодити там.  Сьогодні ми вирішили залишитися вдома дивитися фільм, попередньо сходивши в магазин за смакотою.
 - Уявляєш, і дівчинка говорить мені: «Я не хочу бути схожою на Попелюшку!  У мене вже є свій принц!».  - ми з Джейсом виходимо на вулицю, сміючись над милою семирічною дівчинкою, якій я запропонувала днями почитати казку про Попелюшку.
 - Діти - найпрекрасніші створіння на землі.  - тепло відгукується він, розтоплюючи в черговий раз моє серце.  - І що в результаті вибрала малятко?
 - Джейсон!  - лунає голос позаду нас, ми обертаємося.
Джейс стає таким білим, як стіна будинку близько нас, і лякає мене, до того ж дуже сильно.  Я смикаю його за руку.
 - Милий?  - але він не дивиться на мене, а рука, в котрою він тримає мою, стискається трохи сильніше.
 - Син!  - продовжує до нього звертатися чоловік, і тепер фарба спадає і з мого обличчя теж.
 - Батько?  Що ти тут робиш?  - крізь зуби питає мій хлопець.
 - Я недавно повернувся.  Хотів побачити вас з Ріком.
 - Тобі не здається, що це не до місця?  - огризається у відповідь Джейсон.
 - Послухай ... ми всі робимо помилки ...
 - Ну ні!  Не хочу слухати цю маячню!  Ти проміняв нас на молоду стерву.  Так і забирайся до неї!  - він стискає мою руку ще міцніше, від чого стає боляче.
 - Джейс, милий, пусти!  - я трохи смикаю долонею, і він кидає на мене ніжний погляд, злегка послаблюючи хватку.
 - Синку, прошу!  Хоча б заради Ріка вислухай мене!
 - Заради Ріка?  Та ти хоч знаєш, що з твоїм сином коїться?  Ти хоч раз подзвонив дізнатися як у нас справи?  Хоч одну листівку надіслав на наші дні народження?  Може ти переживав, коли ми хворіли?  Ах, ні!  Ти ж навіть не знаєш, хто, коли і чим хворів!  Тебе не було в нашому житті!
Чоловік переминався з ноги на ногу, явно сильно нервуючи, але жалю я до нього не відчувала.  Через нього Рік зараз лікувався в клініці, і ледь не втратив розум тому що поруч з ним ніколи не було батька, який займався тільки своїм життям.
 - Ми можемо хоча б піти додому, щоб не кричати посеред вулиці?  - зробив він ще одну спробу.  - Я не затримаю вас з Ріком, обіцяю.

- Ріка немає вдома.  І тобі там робити нічого!
 - Але я дзвонив йому недавно ...
 - Що?  - по-справжньому вибухає гнівом Джейс.  - Коли?
 - На початку місяця.  Я попередив про свій приїзд, і хоч він не захотів мене бачити, я повинен з вами двома поговорити.
 - Так це через тебе Рік трохи з розуму не зійшов?!
 - Про що ти?  - він щиро дивується.
 - Після твого дзвінка я відправив його лікуватися в клінику.  Він взявся за старе.
 - Мені шкода, Джейс, правда!
 - Та пішов ти!
Джейс ігнорує батька, обходячи його стороною.
 - Дай мені пару хвилин - не більше!  Я переписав свій дохід на вас з Ріком.
Мій хлопець зупиняється, але не обертається, ледь стримуючи злість.
 - Вирішив загладити провину грошима?  Або купити наше прощення?  - він гмикає.  - Не вийде!  Повертайся туди, звідки приїхав.
 - Лідія померла.  - хрипко вимовляє чоловік.
 - Співчуваю.  Але нам пора.
 - Я зупинився в готелі «Плаза», номер триста десять, прошу знайди мене!  - кричить навздогін він.
Ми в похмурому мовчанні входимо до мене в квартиру, і Джейс, здається, вільніше видихає, сідаючи на диван у вітальні.
 - Вибач, маленька, за це!  Ти знаєш нашу історію.
 - Так.  - влаштовуюся поруч, кладу руку йому на коліно, він сплітає наші пальці.  - Думаю, тобі варто з ним поговорити.
 - Ти жартуєш?
 - Ні, Джейс.  Я все розумію, але можна хоча б вислухати його.  Яким би він не був - він твій батько.
 - Знаю.  Занадто несподівано все це.  Мені потрібно трохи заспокоїтися.  Давай дотримуватися нашого початкового плану - йдемо дивитися фільм.
До ранку Джейс заспокоївся і навіть вирішив піти моєю порадою, поговорити з батьком, хоча зовсім не горів бажанням.  Але заради брата готовий був піти в готель на зустріч.  Я чекала на нього вдома, займаючись пранням і прибиранням, знову дзвонила мамі, намагаючись помиритися, але вона, здавалося, сильно змінилася в ставленні до мене.  Нік успішно продовжував розвиватися у своїй кар'єрі ілюстратора, іноді допомагаючи створювати своїй команді сайти, або модернізувати їх.
Джейс повернувся швидко, в похмурому настрої.  Я чекала поки він заговорить першим, щоб не допитуватися як пройшла розмова, даючи час зібратися з думками.
 - Джонатан переписав на нас з Ріком свій бізнес, в разі якщо з ним щось трапиться, а зараз вирішив відкупитися від нас грошима.  Він залишив нам з братом сто тисяч, і тепер знову їде.
 - Ти будеш говорити Ріку про нього?
 - Ні, почекаю, поки він зміцніє.  Не вистачало ще спустити перші успіхи в його одужанні новиною про батька.
 - А що сталося з мачухою?  - не втримавшись, запитала я.
 - Вона потрапила в аварію, коли поверталася п'яною з чергової вечірки для аристократів.  Зробилася в короткий термін аристократкою.
 - Сумно.
 - Батько сподівався отримати від мене якусь прояву жалю до нього, але я не зміг видавити з себе нічого крім презирства.  Я і гроші його не взяв, але всеодно він скинув їх на рахунок ще вчора.  Віддам все до цента Ріку, коли він зміцніє.
 - Ясно.  Не знаю, що сказати на це.  Тобі видніше, що робити.  І так дивно, що він знову їде.
 - Так йому просто плювати на нас.  Мабуть знайде собі чергову молоду любительку грошей, яка зуміє його втішити і не дозволить застоятися рахунку в банку.
Я обняла його так міцно, як тільки могла, і ми забулись на якийсь час в обіймах.  Джейс поцілував мене дуже ласкаво: так відчувалося, ніби на язику танув ніжний повітряний десерт.