Розділ 1

    Стрімкий звук будильника розірвав ранкову тишу недільного ранку. Ростислав насилу дотягнувся до сотового з якого не припиняла звучати набридлива мелодія. 

- Пів на сьому. Скажи, ми не могли пізніше виїхати до твоїх батьків? Для чого пертися в таку рань. Неділя ж. - невдоволено пробурмотів Ростислав, вимикаючи будильник.

- Не починай. Гаразд?! Про візит до моїх батьків, я нагадувала тобі ще минулого тижня, це по-перше.

- А по-друге? - передражнив, добре знаючи, що скаже дружина.

- А по-друге, ти чудово знаєш, що дорога до села довга, і нам потрібно встигнути до Святвечора.

Неля хотіла було ще щось додати, однак Ростислав її зупинив.

- Припиняй, а, то розійшлась з самого ранку. Цілий день попереду, ще встигнеш виговоритися по дорозі. 

- Ти сам запитав, а тепер закриваєш мені рота.

- О, ну все, я в душ. - підвівся з теплого ліжка, розуміючи, що краще не вступати в перепалку з дружиною.

З подарунками для рідні та необхідним багажем, подружжя покинуло свою затишну квартиру та вирушило в дорогу. Через кілька годин, місто, потихеньку прокидатиметься, готуючись до Різдва Христового. Жінки поратимуться у кухні, готуючи 12 страв, чоловіки з молодшим поколінням ставитимуть ялинку, а потім всі разом її прикрашатимуть. І, тільки-но на небі засяє зірка, вся родина збереться за святковим столом, смакуючи традиційні страви. З уст кожного зазвучить радісна коляда - Син Божий Народився!

Батьки Нелі жили на Закарпатті, щороку вони чекали на великодні та різдвяні свята своїх дітей з їхніми родинами. Попри небажання Ростислава щоразу їхати в далечінь, довелось змиритись та дотримуватись родинних традицій. 

- Зупинишся на заправці, кави гарячої візьмемо. - звернулась до чоловіка, Неля.

- Слухаюсь, моя королево.

- Ой, ну не насміхайся.

- Та я й не думав. 

- Ти вважаєш мене командиром?

- Я вважаю тебе моєю королевою. Але, якщо ти вбачаєш себе командиром, то, мабуть, тобі видніше. - Ростислав, заусміхався, дратуючи дружину ще більше.

- Угу, звісно. Хтось же з нас двох повинен бути в цьому статусі, бо інакше …

- Так і будемо чекати “з моря погоди”. Можеш далі не продовжувати, я за весь час, що ми разом вже добре вивчив усі твої фрази та переконання.

Неля відчула, як закипає від люті, однак, останньої миті їй вдалось себе опанувати. Для вияснення стосунків нині не час.

- Краще мовчатиму. - кинула гнівно, та ображено відвернулась до вікна.

За гнітючим мовчанням, минула половина шляху. Сонце тим часом зайшло, і на заміну йому вийшли сутінки. Сніг не припиняв літати, осипаючи все довкола. Пересування на автівці ставало важчим, а втома від довготривалої дороги відчутною.

- Чому ми зупинились? - запитала Неля, коли Ростислав раптово з’їхав на засніжене узбіччя.

- В туалет захотілось. Можна? - запитав, демонстративно.

- Я теж хочу, це все той клятий холод. - проігнорувала чергову насмішку чоловіка, та вийшла з машини. - Як же холодно. - сказала, пробираючись в ліс. 

За кілька хвилин Ростислав повернувся в салон автомобіля, готовий якомога швидше вирушати, от лише Неля кудись пропала. Чоловік вже почав хвилюватись, озираючись по боках, промовив.

- Вовки з’їли, чи що? 

- Не дочекаєшся. - відповіла, вмощуючись на пасажирському кріслі.

- А я вже втішився. 

- Не сумніваюсь. Ми можемо й надалі їхати мовчки?! В нас ніби це добре виходило. 

- І справді. - погодився, прищіпаючи пасок безпеки.

Від’їхавши декілька метрів від місця зупинки, раптом автомобіль почало заносити в різні сторони. “Ожеледиця” - промайнуло в голові Ростислава. Чоловік різко натис на гальма, ще мить і вони б в’їхали в дерево.

- Ти ціла? - запитав, неабияк злякавшись.

- Здається, так. Що це було?

- Зимова дорога, дівчинко. Хух, - протягнув. - зараз видихну й рухаємось далі.

Та здається в автомобіля були геть інші плани. Двигун ніяк не хотів заводитись, видаючи при цьому ворожі звуки. Ростислав зробив ще кілька спроб завести автомобіль, та все намарно. Не допомогло ні колупання під капотом, ні спроба штовхати, ні Неліні молитви.

- І, що ми робитимемо? 

- Щось вигадаємо, головне не панікуй. Когось зараз зупинимо. Мусить же хтось рано чи пізно тут проїжджати.

- Ти бачив хоч який-небудь транспорт по дорозі?! Я - ні! Потрібно зателефонувати моїм. Тато з братом точно щось вигадають.

- Звісно. Давай. Вважай мене невдахою, не в змозі розв'язати проблему.

Проте Неля не слухала Ростиславових невдоволень, вона всяко намагалась додзвонитись до старшого брата чи батька. 

- Зараза, немає зв’язку. Та що ж це таке! - вигукнула Неля, готова розридатись від розпачу та холоду, який проникав в кожну клітинку її тіла. - Ну ось, маєш шанс довести, що ти не невдаха. - звернулась до чоловіка. Між подружжям запала мовчанка. Ростислав сердився, що при першій потребі, Неля за порадою чи допомогою завжди бігла до свого батька. Чоловік вважав, що Ростислав не підходить його доньці, і вона варта значно кращого. За приклад успішності він ставив свого старшого сина, який добився чималих фінансових висот. Якби Ростислав не намагався догодити тестеві, все було безрезультатно. - Я особисто, ніколи не вважала тебе невдахою, бо чи б вийшла я тоді за тебе?

Неліні слова зуміли подіяти на Ростислава, для нього була важливою її підтримка й віра в нього. І, хоча останнім часом вони багато сперечались і діймали одне одного, однаково вогник в їхніх серцях продовжував палати. 

- Я знаю. - Ростислав притягнув до себе Нелю, аби хоча б трішки її зігріти. - Залишатись тут, не можна. Інакше замерзнемо. В декількох метрах звідси повинне знаходитись якесь село. Підемо туди.

Озброївшись ліхтариком, шапкою і рукавицями, подружжя вирушило на пошуки допомоги. На вулиці вже добряче стемніло, а мороз здавалось не збирається відступати. Через сніжну заметіль, нічого навколо не було помітно. Неля та Ростислав пробирались крізь сніг, з надією, що невдовзі доберуться до якого-небудь села, втім, минав час, а жодних хатинок так й не було помітно.