5. Додому, до хати.

Усе вдалося зробити так, як планувалося. Влад зробив кілька дзвінків, - принаймні один з них комусь у Києві. Можливо, це подіяло.

У чарахкалінській поліції їх вже чекали, прийняли заяву про втрату паспорту й видали відповідну довідку майже миттєво. Щоправда, до Ростова вони виїхали через день, йому треба було ще дещо владнати. Та й дорога зайняла день. Там довелося ночувати, - Влад винайняв квартиру, що здавалася подобово, завдяки Інтернет-сервісу. До готелю, пояснив він Марьям, її без паспорту могли не пустити…

У консульстві, здається, теж були готові до їх приходу. Та усе зробили за один день, зайшовши до якоїсь бази даних. Після усіх замін паспортів через зміну прізвища (при визнанні недійсним другого шлюбу, вона автоматично втратила й прізвище чоловіка, тому довелося міняти паспорт) в неї були біометричні документи. Можливо, це допомогло. А може, те, що Влад зателефонував якомусь знайомому, що працював у Міністерстві закордонних справ. Сам він поки що ходив по якихось інших кабінетах, тримаючи у руці шкіряний «дипломат». А потім зустрів біля дверей.

-Ну як, успішно? – спитав.

-Так, ось. Поклади до себе… - Вона простягнула йому отриманий документ, і той опинився у «дипломаті». Сумочки в неї не було, й кишені, куди б вмістилася «книжечка», теж. Владу, щоправда, здалося, що справа була не лише у цьому. Невже вона досі вважала, що «належить» йому, а якщо так, то й документи повинен зберігатися в нього..?

-В мене теж.

-Їдемо назад?

-Ні, переночуємо та вирушимо вранці. Не хочу їхати всю дорогу вночі, - пояснив він. Так і зробили, - на дорогу пішов увесь день. Перевал перед Хасанкалою довелося проїздити у глибокому снігу, - рішення їхати на позашляховику виявилося правильним.

А ще через два дні на цьому ж «Мерседесі» їх до аеропорту відвіз Іскандер. Влад розумів, що дорогою брат із сестрою захочуть наговоритися, - коли ще випаде нагода? А тому сів на заднє сидіння. Квитки на літак він придбав через Інтернет, але на місці довелося ще платити за багаж, - в кожного було по великій валізі. Влад довго вмовляв Марьям зібрати частину речей, що колись належали Златі, але вже не могли їй знадобитися, і, врешті-решт, та здалася.

Нарешті, вона зітхнула із полегшенням, пройшовши зі своїм незвичним документом прикордонний контроль. Але, здається, остаточно заспокоїлася лише у літаку, на який вони пересіли у Стамбулі, та який прямував до Борисполя.

-Повертаємось додому… - сказав він, коли літак відірвався від злітної смуги. – До речі, до чийого?

-В тебе скільки кімнат? – з посмішкою відповіла Марьям. – Одна? А в мене три. Вибір очевидний, правда?

Спадщина Хусенйа Аєва, подумав Влад. І сказав:

-Це таке прокляття новоспеченого багатія. Гроші є, а де жити – не дуже. Іще придбати треба.

-Це – найлегше. Та найприємніше.

-Ти так вважаєш? Подивишся, що таке робити вибір… - Він навмисно так сформулював свою думку. Хай не боїться, що він її «вижене на вулицю», хай розуміє, що буде залучена до цього вибору. Якщо має інші плани – скаже зараз…

Але Марьям не сказала. Навпаки – сприйняла як належне. Що ж, так тому й бути. А процес вибору, дійсно, буде нелегкий. Можливо, його доведеться трохи відкласти…

-А про що ви тоді домовилися з Іскандером? – Тепер вже вона поставила питання. Їй це, дійсно, було цікаво, але питання мало подвійний сенс. З того, відповість на нього Влад, або скаже щось на кшталт: «Не твоя справа!» -  Марьям зрозуміє, ким, все ж таки, він її вважає: подругою, як казав він, чи «живою власністю», за звичаями хасанійців, як якоюсь часткою себе продовжувала відчувати вона?

-Ти ж знаєш, чим він займається у банку? – спитав Влад.

-Так. Безпекою відділень у Хасанкалінському районі. Тому й живе тут, а не у Чарахкалі… Легка, насправді, робота: ніколи не чула, щоб у Каластані грабували банки. Хоча необхідне вони роблять, щоб запобігти…

-Здається, у вас там взагалі не прийнято красти. – Влад знизав плечима. – Ось хоч мій будинок взяти, там більше ніж півроку ніхто не жив. Десь під Києвом – могли б усе розікрасти. А тут я вперше зайшов, – як учора господарі поїхали. Тільки пил витерти… І будинок Юнуса – теж. І машини… Ну, а Іскандеру я запропонував ще й для мене попрацювати. У банку так заведено, в кожного співвласника є … ну, скажімо, людина для доручень. А оскільки вже він живе там же, де в мене будинок…

-Це … через мене? – У голосі Марьям знову з’явилося напруження. Цікаво, а що поганого, навіть якщо й так?

-Ну … можна і так сказати. Але не тому, що він – твій брат, - заспокоїв Влад. – Мені сподобалося, як він діяв у цій історії … з фортецею. Те, що він схотів тебе врятувати, й не побоявся іти … проти усієї громади. Те, що миттєво придумав, як це зробити, знайшов спосіб та, нарешті, засіб. – Він посміхнувся. – Мене. Іскандер швидко думає та вміє ухвалювати правильні рішення. І знає, як там усе влаштовано, - а я багато чого не знаю. Мені якраз і потрібна така людина. І йому вигідно теж. Додаткової роботи небагато, в основному, коли я там буватиму. А у зарплатні виграє … майже вдвічі.