10. Гарячі страви.

-А я гадала … ми сьогодні просто разом побудемо!

Марьям із подивом дивилася, як відразу після сніданку Влад сів за ноутбук. Усе ж таки – неділя!

-Та разом, разом, куди ж ми подінемося… А от «просто» не вийде.

-А … що ти робиш?

-О, в нас велика програма. Треба … дещо зробити. Деякі документи… По нашій, звичайно ж, справі. Усе інше – це робота. Цим я б у вихідний займатися не став. А особистим – можна!

-Ти не заспокоївся?

-Я розлючений! – зізнався Влад. – До того ж, якщо ти звернула увагу, ці мерзотники, коли робили обшук, не лише вилучили ту саму твою сумочку, але й вигребли геть усю готівку. Звичайно, я зняв з картки іще, але й дарувати їм не хочу… Отже, перше, що зроблю, - це мою власну заяву на повернення валюти. Тим більше, є чеки з банку Каластану. В мене звичка – кожен чек у кишеню. От і згодилося…

-А потім?

-Та не потім, а відразу. – Це було сказано зі сміхом.  – Моя заява про перевищення повноважень при вилученні валюти. Я це можу зробити від свого імені, та й до суду піти, за необхідності. Це інших тепер представляти не можу, а сам себе… Ех, давненько я не брав до рук шашок! А тут – така шикарна нагода. Та й нашого «собачого» друга треба трохи … тикнути носом у те, що він наробив, чи не так?

Влад говорив звичайним тоном, із часткою гумору. Але слова, які він підбирав, розуміла Марьям, показували, наскільки він, дійсно, розлючений. Так Влад не характеризував навіть «активістів», які намагалися побити його, та пошкодили її авто.

-А ще?

-А ще – заяви від тебе. Про незаконне затримання, - не забувай, його визнав суддя, - про порушення при обшуку, а найголовніше – про завідомо неправдиву заяву про злочин та дачу завідомо неправдивих показань. Цю твою заявницю треба добряче так притиснути, щоб неповадно було… Та клопотання  до прокуратури про закриття кримінальної справи, до нього додамо усі ті ж копії, що пішли й до суду. Гадаю, прокурор був розлючений тим, як Каніс підставив і його. Із Грицем ми домовилися, що йому скину ці документи, він продивиться, навіть у вихідний. І, якщо усе добре, якщо усе узгоджується із його позицією, - а по справі йому ще працювати, - ми їдемо їх роздрукувати. Це погано, що в тебе вдома немає, на чому, вчора купу часу втратив… А завтра усе відправляємо, просто зранку…

-Ти хочеш усе зробити швидко?

-Так. Кажуть, що помста – це страва, яку треба подавати холодною, але це не наш випадок. Та ми й не стільки мстимося, скільки захищаємося. А це треба робити, поки страва гаряча. До речі, можливо, встигнемо навіть сьогодні, якщо знайдемо працюючу пошту. – Влад щось подивився у Інтернеті. – О! У неділю лівобережний поштамт працює до п’ятнадцятої, центральний – до дев’ятнадцятої.

Влад розпочав з документів, які повинен був перевірити Григорій Фертель, та скинув йому на пошту. А потім набрав на комп’ютері ті, що повинен був подати від власного імені. Друкував він швидко, та, на щастя, кожен документ був невеликого обсягу, а деякі абзаци з одного можна було переносити до іншого. Особливо, коли мова йшла про встановлені судом обставини справи. Допоки він займався цим, отримав повідомлення від Гриця: той складені документи схвалив, їх можна було відправляти.

-Ну, от тепер збираємось… Зараз побачиш заодно, де ж я працюю, - сказав Влад. І скоро вже відчиняв перед Марьям дверцята «Рейндж Ровера».

-До речі, звідкіля таке диво? – спитала вона, вмощуючись на сидінні, обшитому білосніжною шкірою. Не найпрактичніше рішення того, хто замовив такий автомобіль, але у поєднанні із чорним кузовом – таки красиво! – Я вчора … боялася забруднити…

-Так це ж мені машини з Росії нарешті довезли, розмитнили та зареєстрували. А цю я взяв, щоб поки що кататися. Серед твоїх сусідів викликала фурор: одна бабуся в мене спитала, в кого ж це такого я водієм працюю? – Вони розсміялися, але Влад уважно слідкував за дорогою.  – Якраз у п’ятницю усе завершили. Хотів тобі розповісти, але наш собачий друг зі своєю зграєю усю радість зіпсував! Я на нього і так злий, а через це – ще більше!

Марьям хотілося змінити тему, до того ж, вона розуміла, наскільки важливими були для Влада ці машини. І спитала:

-Усі привезли? «Бугатті» теж?

-Так. Але на ньому до весни виїжджати не збираюся. І взагалі, доведеться нам на ньому до Німеччини їздити, по автобанах кататися.

Марьям знала, що на німецьких автобанах є ділянки, де немає обмеження швидкості. Але не розуміла, жартує зараз Влад, чи каже серйозно.

-Але я гадала … що саме на нього ти замовиш номер 0001! – Зараз такий номер був на «Рейндж Ровері», у якому вони й їхали. – Як на найцінніший…

-Ні, на ньому якраз – 1001, - посміхнувся Влад. Та, випереджаючи питання, пояснив причину. – Бо «Вейрон» має потужність – тисяча одна кінська сила! Той, хто знає, що це за авто, - оцінить. Хто не знає, - тому все одно. А, якщо ти їдеш на «Бугатті», демонструвати свою «крутість» номерами немає сенсу. І якщо знайдеться поліцейський, який зупинить його, - від такого ніякі номери не врятують.