14. Камера вісімнадцять.

-Усе на сьогодні, - сказав Родіон Петрович. – Завтра продовжимо, ви коли будете?

Влад із Марьям переглянулися, й вона відповіла:

-Зранку.

-О, добре. Більше встигнемо. Ви вже будете тут жити?

-Ну, можна і так сказати. – Вони вийшли надвір та підійшли до «Лендкрузера».  Влад побачив, що шкіряні сидіння Родіон Петрович застелив клейонкою, - окрім водійського. До машини він відносився дбайливо, явно наміряючись повернути її, коли прийде час, у якнайкращому стані. – Ми ж недаремно ті кімнати вже обставили, де робити нічого не треба… Так простіше поки що, коли хтось з нас буде постійно на місці.

-Рідко хто так робить. Зазвичай переїздять, коли усе вже закінчено, - зауважив будівельник. А в нього був великий досвід, і клієнтів різних він бачив багато.

-Але вам ми не заважатимемо? – посміхнулася Марьям?

-Ні, навпаки. Деякі питання можна буде швидше вирішувати…

-От і добре. В нас є причини, - пояснив Влад. Родіон Петрович кинув на нього проникливий погляд, але запитувати ні про що не став. – Як там Сергій, до речі?

-Дякую, краще. Просив передати, що дуже вам вдячний. – Влад через Луненка оплатив лікування постраждалого від вибуху робітника. Тому було невтямки, що для нього це тепер – непомітні гроші.

-А, пусте…  Він постраждав через нас… До речі, із машиною проблем немає?

-Та що їй зробиться? – знизав плечима Родіон Петрович. – «Сотка», що може бути більш надійним? От лише поліція кілька разів зупиняла.

-Чому? – здивувалася Марьям.

-Вони сказали, що, коли «Лендкрузер» і трьома нулями у номері тягне причіп із портативним бетонозмішувачем, то це дуже підозріло! Я їх спитав, а що було б менш підозрілим, гармата? – Добре, подумав Влад, що в Луненка є почуття гумору. Особисто його спілкування із поліцейськими, коли ті зупиняли не за порушення, а просто так, безкінечно дратувало, - можливо, позначалося минуле «далекобійника». Ще й тому Влад так розлютився на «активіста» - залицяльника до Марьям. Навіть не з ревнощів, для них не було підстав, та й це було до їхнього із Марьям … знайомства. А тому, що цей покидьок свідомо, з помсти, влаштовував їй такі неприємності неодноразово, та ще й користуючись «дружніми» стосунками його організації із поліцією. Так само, - ну, майже так само, він віднісся б до того, хто влаштував би таке й сторонній йому людині, іншому водієві. Втім, зовсім стороннім іншого водія він не вважав. Кожний водій був для Влада побратимом по керму, незважаючи на те, на чому він їхав, від мотоцикла до фури. А той, хто допомагав поліції, якими б благими намірами це не обґрунтовував, - у притягненні до відповідальності інших водіїв, був зрадником цього братства. За винятком, хіба що, припинення небезпечних ситуацій тут і зараз, та випадків, коли учасник ДТП зник з місця пригоди після того, як пошкодив авто іншого водія… До речі, третьому нападнику таки змінили запобіжний захід, і він приєднався у СІЗО до своїх товаришів. Влад відчував лише задоволення, Василь Котов вибухнув новою гнівною тирадою у соцмережі, де звинуватив його в усіх гріхах. Аж до тиску на слідство. Влад, у свою чергу, включив це у новий варіант позовної заяви про захист честі та гідності. Скоро його чекатиме великий сюрприз. А сам Влад зможе розважитися у суді. Давно йому не випадало такої нагоди!

Нарешті, Луненко розпрощався та поїхав. Влад переніс з «Рейндж Ровера» кілька валіз із речами, які потрібні були на перший період.

-Розташовуйся та облаштовуйся, - сказав він. – А я поки машини до гаражу загоню…

Так він і зробив, - «Рейндж Ровер» та «Мазераті» зайняли місця поряд у підземному просторі. А потім повернувся до будинку. Марьям розкладала якісь речі по шафах, які вже стояли у кількох кімнатах на другому поверсі.

-Ну, от поки що й усе, - сказав Влад. Вона повернулася.

-Тобі точно треба їхати?

-На жаль. Я розумію, як тобі тут самотньо, але…

-Не лише самотньо, а й страшно, - поправила вона.

-На жаль, в тебе ще немає паспорту. А то взяв би тебе із собою, - сказав Влад. Із виготовленням документу замість втраченого, як завжди, виникли якісь затримки. Донедавна Марьям це не турбувало, - вона нікуди не збиралася їхати найближчим часом. Необхідність цієї поїздки виникла у Влада раптово, після телефонного дзвінка з Чарахкали. Його присутність була потрібною, як співвласника нафтової компанії та банку.

-Я бо Каластану зараз не полетіла, - похитала головою Марьям. – Після…

-Розумію тебе, хоча зі мною тобі навряд чи загрожувала б небезпека. Але можливості, у будь-якому разі немає. А тому…

-Так, що нам іще залишається?

-Буду намагатися повернутися якнайскоріше. А ти будь обережна, прошу.

-Буду, - вона сумно посміхнулася.

Службовий «Мерседес» із водієм з компанії «Нафтові гори» вже чека біла будинку. Взявши дорожню сумку, - вона в досвідченого мандрівника Влада була невеликою (до того ж, усе необхідне було у будинку у Хасанкалі), він вийшов у провулок та поїхав. Марьям зачинила двері зсередини та увімкнула сигналізацію, налаштовану на порушення зовнішнього охоронного периметра, а система відеоспостереження, щойно встановлена, працювала постійно. До того ж, грати на вікнах хоча й красиві, але міцні. Навряд чи хтось зможе… Влад вжив усіх доступних засобів безпеки, це вона розуміла. У разі ж нових проблем із поліцією – сказав відразу телефонувати Григорію Михайловичу. Але це не означає, що на душі було спокійно. Свою безпеку Марьям тепер пов’язувала лише із Владом.