Нічна гра на флейті

Правитель Малнара, не поспішаючи, гуляв нічним містом. Знав, що це небезпечно, одначе, не відчував страху. Вірив, що піддані не насміляться заподіяти йому шкоду, а от що стосується тих дивних істот… У Антеона завжди був із собою вірний меч, котрий молодий чоловік ніколи не боявся використати. Магічні істоти чи звичайні смертні, але їм доведеться добре постаратися, щоб перемогти імператора, котрого з малих літ навчали як воїна. Крім того, він завжди міг призвати на допомогу Голда - особистого дракона, котрий готовий був примчатися протягом кількох хвилин. Не дивлячись на те, що Антеон не любив літати верхи на крилатих тварюках, до Голда він був щиро прив’язаний. Невеликих розмірів дракон, являвся улюбленцем правителя, і теплота між хазяїном та драконом була взаємною.

Антеон намагався думати про ситуацію, яка склалася у королівстві. Не дивлячись на постійні суперечки з Лютінгом, молодий імператор не міг не визнати його правоту. Позиції Малнара потрібно закріплювати, зокрема цього потребувала столиця - місто Ліара. Зробити це можна тільки за допомогою вигідного союзу, і принцеса Ебігейл, перша донька короля виявилася відмінною кандидатурою для шлюбу. От тільки… 

Імператор зовсім не знав її, бачив тільки раз у житті, коли відвідував Деблург з політичною метою. Власне, саме це королівство і погрожувало постійною війною. Але шлюб з донькою короля, здатний покласти край хвилюванням та суперечкам. Ходити плітки, що Антеон не байдужий до принцеси Ебігейл, і, якщо запропонувати себе у якості партії, тоді всі залишаться задоволені. Всі, окрім нього…

Еліс, свою покійну дружину, Антеон знав з дитинства. Вона не була принцесою, лише придворною дамою, але вона була такою знайомою та рідною, що юнак не представляв поряд із собою когось іншого. Навіть батьки не зуміли заборонити йому з нею одружитися. Він це зробив, тільки після весілля зрозумівши, що ніяких почуттів до дівчини не має. Він, як і раніше, вважав її своїм другом, доброю приятелькою, але не уявляв, як це, дивитися на неї, як на жінку. Бажати у своєму ліжку, кохати як дружину.

Не те щоб, вона не була вродливою. Еліс мала всі принади молодої дівчини. Просто вона не викликала у молодого імператора те, що повинна викликати подруга життя.

Тепер, коли Еліс не стало, Антеон навіть не міг відчути нічого, крім полегшення. Чи  мав сором від цього? Так. Але не здатен був обманути своє серце, котре було і лишалося вільним до того моменту, як він зустрів Алатіель.

Ця чарівна дівчина, з першого погляду, перевернула всю його уяву про почуття та життєві погляди. Після невдалого досвіду з покійною дружиною, правитель, не вірив у кохання. Якщо вже не вдалося полюбити ту, котра завжди була поряд… чи є кохання узагалі? Чи це просто казки, котрі любили у дитинстві розповідати дорослі?

Тоді чому він постійно думає про неї? Навіть зараз, коли повинен думати про долю королівства, таємнича красуня не виходить у нього з голови? Чому насолоджуючись свіжістю зіркової ночі, бажає, що цю прогулянку розділила з ним вона?

Антеон знав Еліс усе життя, але так і не полюбив. Алатіель не знає зовсім, але вже готовий віддати їй своє серце без залишку. От тільки… чи прийме вона його? Молодий чоловік вражався своїм думкам, ніколи не сумнівався ні у власній вроді чи владі, ні в можливості підкорити будь-яку жінку. Але чомусь здавалося, що красиві слова та багаті подарунки, не подіють на Алатіель. Її юне серце здатне любити щиро, от тільки чи полюбить вона його?

Як він сам вчинить? Зробить її своєю дружиною? Але чи дозволять йому це? Антеон прекрасно пам’ятав, скільки довелося пережити, перш ніж вдалося повести Еліс під вінець. У результаті, всі старання, бунтарські вибрики не мали ніякого сенсу. У першу шлюбну ніч, зрозумів, що не кохає цю красиву, молоду жінку, заради якої кинув виклик усьому королівському двору та усталеним традиціям. Врешті, молодої жінки не стало… добре, що вона не встигла дізнатися про те, що чоловік її ніколи не кохав.

Зробити Алатіель наложницею? Іграшкою для хтивих розваг? Антеон мав на це усі можливості та права. Хто заступиться за нікому не відому дівчину? Але яким поглядом стане дивитися вона на нього, якщо побажає узяти її проти волі? Навіть в уяві, Антеон не здатен був винести погляд аквамаринових очей, в котрих був докір. Що з ним твориться? Чи був він колись таким сентиментальним?

Думки хлопця перервалися, коли почув… мелодію флейти. Звуки доносилися здалеку, були ледь чутні. Але навіть здалеку можна було зрозуміти, наскільки вони прекрасні. Ніде ніколи, при дворі не грали настільки красиво та витончено.

Антеон рушив на ці звуки. Сильна рука, сама лягла на руків’я меча, прикріпленого на поясі. Це могла бути пастка, і правителю не хотілося проявляти зайву безтурботність. Але музика продовжувала приваблювати, наче якісь невідомі чари. У принципі, могло бути й таке, але Антеону не хотілося з’ясовувати. Хотілося знайти джерело мелодії, того, хто так красиво грав.

Мелодія стала голоснішою, отже він на правильному шляху. Молодий чоловік побачив великий будинок, вже ветхий та занедбаний, оскільки там, мінімум, два роки як ніхто не жив. На ганку будинку сиділа Алатіель. Дівчина грала на флейті, розганяючи тим самим нічний морок та наповнюючи простір навкруги справжніми чарами. Тими чарами, які зуміла створити своїм талантом та музичним даром.

- Алатіель? - здивовано вигукнув правитель. У грудях тьохнуло, він мимохіть підніс руку до серця. І хоча, у глибині душі відчував, що знайде її тут, чомусь виявився не готовий до зустрічі.