Спогади

- Ти зумів щось дізнатися про цю дівчину? - спитав Лютінг у правителя.

Молоді люди сиділи на балконі й не поспішаючи пили відмінне витримане вино. Іноді вони могли дозволити собі подібну розкіш. Як правило, удень, кожен з них був зайнятий державними справами, котрі відбирали величезну кількість часу та сил.

Антеон заперечливо похитав головою, розсіяне погладив маленького дракончика, що підлетів занадто близько, напрошуючись на пригощання та увагу.

- Поки вона мало що може розказати про себе, - промовив правитель.

- Самостійно не намагався дізнатися? - наполягав друг, - прийняв цю незнайомку у палаці, але хто знає, що з себе представляє це юне створіння. Зараз такі часи, ніколи не знаєш, від кого варто очікувати підступу.

Молодий імператор пильно подивився на радника і натягнуто усміхнувся. У словах Лютінга був здоровий глузд. Підозрювати варто усіх та кожного, коли сидиш на троні. Немає потреби комусь виказувати особливу довіру, оскільки за подібне можна поплатитися занадто дорого.

Одначе Алатіель… як можна підозрювати це зовсім юне створіння? Дивлячись у її аквамаринові очі, легку усмішку на рожевих вустах… здається, що дівчина, узагалі, не від світу цього. Зовсім не знає, що у цьому самому світі, існує зло, і його варто боятися. Красуні на вигляд, ледве виповнилося сімнадцять років. Дівчину хотілося захистити, а не підозрювати. Хоча, як відомо, наймані убивці і заколотники, менше за все за них схожі.

- Я почекаю ще трохи, - неохоче відповів Антеон, - можливо, вона пригадає щось сама і розповість мені.

Голос прозвучав з категоричною інтонацією і Лютінг не наполягав на продовженні розмови. Лише якось ненав’язливо попрохав, щоб Антеон не приховував від нього важливих новин. Адже дівчина живе у палаці, отже, радник має право знати, що відбувається у його межах. Злегка кивнувши, Антеон пообіцяв тримати приятеля у курсі.

На якийсь час сталося мовчання, котре порушив Лютінг. По його голосу відчувалося, що співрозмовник буде не радий почути щось подібне.

- Принцеса Ебігейл наполягає на візиті, - сказав молодий чоловік.

- У мене зараз немає ніякого бажання покидати межі королівства, - холодно заперечив Антеон.

- Збираєшся відмовити дамі? - хмикнув хлопець.

- Вгадав, - також хмикнули у відповідь.

Раптом Лютінг устав, підійшов до крісла правителя і сів зовсім поряд. Таку інтимну близькість обидва друга дозволяли собі виключно наодинці.

- Послухай, Антеоне. Я можу прямо зараз написати Ебігейл лист з відмовою. Але ти подумав про наслідки? Подумай хоч хвилину, не тільки про себе, але і про інших.

Імператор дійсно задумався. Слава про Ебігейл вже давно гуляла по сусідніх королівствах. Ця слава була світлою, підтверджуючи бездоганну репутацію майбутньої королеви. Разом з цим був відомий і твердий характер молодої жінки, яка не терпіла відмов. Якщо цю владну красуню розгнівати, тоді дійсно могла вчинити непередбачуване.

- Якщо я відправлюся у Деблург, то зможу узяти з собою Алатіель? - мимохіть запитав себе Антеон.

- Виключено! - Лютінг вимовив це настільки різко, що самому стало незручно. Трохи почервонівши, пояснив.

- Дівчині буде важко у дорозі. Навіть якщо ти полетиш на драконі, це займе не менше двох днів. Але ж ти не збираєшся використовувати крилатих істот як транспорт.

Антеон кивнув. Драконів у нього не так багато, їх потрібно берегти. Крім того, у дорогу відправляться не менше, двох десятків людей, і всі не умістяться на спині крилатого. Він знову подумав про дівчину, котра займала усі його думки. Не хотів розлучатися з нею ні на хвилину, не кажучи вже про кілька днів. Але, як зазвичай і буває, Лютінг виявився правим. Антеон не міг дозволити собі тягнути тендітну дівчину у далеку дорогу. От тільки чи погодиться вона лишитися сама?

За той час, що Алатіель жила у палаці, мало з ким спілкувалася. Неземна краса та беззахисність приваблювали до незнайомки багатьох, викликаючи інтерес, і часто, недобрі погляди. Алатіель тікала від будь-якої спроби вплутати її у розмову. Вона довіряла тільки правителю і була щаслива лише з ним.

З того вечора як імператор почув чарівні звуки флейти, роздумував над тим, яким чином використати її талант. Хотів організувати публічні виступи, де дівчина могла б виступати з іншими талановитими музикантами. Та чи хотіла вона цього? Готовий він її змусити?

- Я не можу залишити Алатіель саму, - поділився тривогою з другом.

- Для тебе, доля цієї незнайомки важливіша державного боргу? - суворо спитав Лютінг.

- Ні, але… - Антеон почервонів, як це часто бувало, коли товариш починав його відчитувати.

Імператор пам’ятав, що друг на нього злиться. Того вечора, коли Антеон зустрів Алатіель, Лютінг прохав у нього відгул. Радник бажав поїхати до рідних у місто. Одначе, через термінову справу (котра виявилася дурницею), Лютінгу довелося скасувати плани та залишитися у палаці. Тоді, рада придворних, здавалася важливістю першої необхідності. Лютінг не зумів утекти з цього заходу, тому утік Антеон. І радник тепер раз за разом нагадував другу про таку підставу.

- То що ти вирішив? - наполегливо допитувався молодий чоловік у свого знатного приятеля.