Лютінг та Алатіель

Лютінг, не поспішаючи, прогулювався імператорським садом, відчуваючи, що дане заняття набридло. Він повинен зараз бути в іншому місці, розмовляти з біловолосою дівчиною, але, ніяк не міг наважитися на подібне.  З яких пір, він став таким сором’язливим та нерішучим? Саме він являється першим наближеним правителя, отже, має практично ті ж права, що і повелитель.

Відсутність Антеона його не турбувала. Не вперше правитель відправлявся за межі королівства чи просто в інше місто, залишаючи замість себе вірного радника, на котрого міг покластися без застережень. Антеон був хорошим правителем, хоча, за думкою багатьох, йому не вистачало жорстокості та суворості по відношенню до підданих. Беручи до уваги молодість імператора, це не було дивним. Волею долі, Антеон став на чолі королівства занадто рано, його майже ніхто не навчав правити. Молодий чоловік самостійно здійснював помилки, обпікаючись, допускаючи промахи, але все одно, продовжуючи йти уперед. Але іноді, Лютінгу здавалося, що на його місці міг опинитися більш рішучий та досвідчений правитель. Той, хто буде робити все так, як потрібно, без помилок, і приведе Малнар до ще більшого процвітання.

Одначе, думати, зараз про це не хотілося. У Лютінга були інші клопоти, які вимагали негайного рішення. Даному рішенню, як ніколи, сприяла відсутність Антеона.

Не втрачаючи більше ні хвилини, радник направився у сторону кімнат Алатіелі. З тих пір, як імператор покинув палац, дівчина практично не покидала свої покої. І раніше, небагатослівна, зараз стала особливо замкнутою. Тільки одного разу, дівчину виявили, коли гуляла по саду, але вона утекла одразу, як інші її гукнули. Лютінг намагався поговорити з нею, але та ухилялася від будь яких спроб втягнути її у розмову. Здавалося, що біловолоса красуня постійно чогось боялася і не бажала попадатися на очі зайвий раз.

Лишалося застати дівчину там, де не зможе втекти. Піти до неї у кімнату, коли буде сама. Останнє на представляло труднощів, оскільки Алатіель не бажала часто користуватися послугами служниць, і, тим паче, не бажала, що вони постійно знаходилися поряд.

Лютінг тихо відкрив двері у покої Алатіелі. Не дивлячись на побоювання за дівчину, Антеон не став ставити варту біля її дверей, покладаючись на те, що у палаці їй нічого не загрожує. Лютінга не зупинили вартові, адже для нього були відкрити будь які двері.

Молодий чоловік непомітно увійшов усередину розкішного помешкання. Алатіель сиділа за столом і, здається, щось писала. Одначе, варто було їй вивести якісь незрозумілі слова на папері, так вона їх одразу перекреслювала. Знову робила спробу та знову невдало. Нагадувала дитину, котра намагається переписати погано вивчений віршик, але не виходить. Прекрасне обличчя палацової гості виглядало нетипове зосередженим, наче пригадувала щось, але спогади приходили уривками.

- Здравствуй, Алатіель, - тихо, але дуже чітко промовив Лютінг.

Юна красуня підняла голову, у її синіх очах промайнула розгубленість та легкий страх. Не очікувала побачити тут когось саме зараз, коли Антеон знаходився далеко.

Алатіель піднялася назустріч раднику. Вони не стикалися настільки близько, тим паче, не опинялися наодинці. Дівчина ввічливо схилила голову, мовчазне запитуючи, що завгодно Лютінгу від неї. 

Чоловік, трохи повернувши голову, побачив на ліжку флейту. Про талант Алатіелі вже встигли почути, оскільки вона неодноразово грала, лишаючись на самоті. І хоча саму виконавицю не бачили, звуки вражаюче тонкої мелодії, чули багато з тих, хто жив у палаці. Навіть на відстані, музика заворожувала і змушувала забути про все на світі.

- Я прийшов побачити тебе, Алатіель, - промовив Лютінг.

- З якою метою? - спитала дівчина. Її білосніжне волосся, нічим не забране, вільно струменіло за спиною, практично торкаючись підлоги.

- Хотілось би запросити тебе на прогулянку, - сказав чоловік, - не набридло сидіти на самоті? Антеон повернеться ще нескоро.

- Вельми вдячна, одначе, змушена відмовитися, - ввічливо промовила біловолоса красуня, - коли б не повернувся Антеон, чекати на нього буду тут.

- Ти ж нічого про нього не знаєш, - не втримався молодий чоловік, - чому так довіряєш?

- Але про вас я також нічого не знаю, - парувала Алатіель, - весь час намагаюся пригадати, але у мене не виходить. Наче щось заважає…

- Можливо, я як раз той, хто допоможе це зробити, - тихо промовив радник.

Блакитні очі Алатіелі на мить загорілися, одначе, вона не піддалася на ейфорію від подібних слів. Хто цей молодий чоловік? Ім’я Лютінга було дівчині знайомим, оскільки Антеон часто згадував його, от тільки чи могла вона йому довіряти? Чи була у розгубленої красуні, узагалі, можливість комусь довіряти?

Лютінг підійшов до Алатіелі, стрімко скоротивши відстань між ними. Узяв дівчину за руку. Коли та смикнулася, намагаючись відступити, лише сильніше стиснув витончену долоню.

- Ататіель, не пручайся, - сказав він, - просто йди за мною. Я - радник правителя, і коли він відсутній, моя воля непохитна. Краще тобі це одразу зрозуміти.

- Ви знаєте, коли повернеться Антеон? - тихо спитала Алатіель, зусиллям волі, змушуючи себе не пручатися.

- Точно ніхто не знає. Коли чоловік знаходиться у присутності іншої жінки, він не занадто поспішає, - хмикнув радник.

Алатіель уважно подивилася на молодого чоловіка. Не дивлячись на зусилля, у її чистих, блакитних очах, промайнув докір. Лютінг помітив це, і його охопила злість, котру він, все ж таки, зумів подавити.