Сяйво лотоса

Повернення Антеона

Антеон повернувся через тиждень, після польоту на драконі. Алатіель за цей час усіма правдами та не правдами уникала Лютінга. Для неї, узагалі, було дивним, що молодий чоловік настільки наполегливо шукає її компанії.

Вродлива дівчина привертала увагу інших, але ніхто не насмілювався занадто довго надокучати їй. Всі знали, що вона близька до правителя, і, звісно, не бажали здобувати проблем. Тільки Лютінга це не хвилювало, хлопець продовжував спробу заманити дівчину на побачення.

Можливо, у інший час, тендітну красуню подібне переслідування злякало, але не тепер. Дівчина вже була повністю певна, що повинна дізнатися про минуле життя. Хто вона така і які таємниці приховує?

Їй хотілося, щоб повернувся Антеон, щоб вони могли поговорити. Біловолоса дівчина, сподівалася, що разом сходять на озеро та дізнаються таємницю сяйва лотоса. Сама Алатіель боялася туди йти, а просити когось у супутники, по певним причинам не наважувалася.

До того ж, красуню почали переслідувати сновидіння. Це були не повноцінні сни, а якісь дивні уривки. У цих шматках, красуня постійно бачила себе на березі озера, на якому сяяв чарівний лотос. Іноді стояла на березі сама, але часто, поруч хтось знаходився. От тільки хто це  міг бути… дівчина не здатна була роздивитися обличчя. Кожного разу сподівалася, що це Антеон, що він допоможе  подолати розгубленість та відчай. Але коли підходила до таємничого чоловіка, кожного разу прокидалася, а якщо і засинала, то більше не бачила продовження.

Дівчина відчувала, що скучила за Антеоном. Бажала побачити молодого чоловіка, торкнутися мужнього обличчя. Вона більше не боялася благородного правителя, навпаки, розуміла з кожним днем, наскільки він став для неї дорогим. От тільки чи здатен буде благородний правитель, пов’язати життя з тією, про кого нічого не знає. І яка сама не здатна про себе розповісти. Юна красуня розуміла одне: її серце починає відчувати те, чого раніше не знала. Варто лише подумати про Антеона, як серце починало солодко щеміти. Алатіель здогадувалася, що це почуття називається коханням.

 

Повернення Антеона, як і очікувалося, викликало пожвавлення у палаці. Правитель, як тільки зліз з коня, змушений був вітатися з підданими, заспокоюючи та запевняючи, що з ним нічого не сталося, а війна з Делбургом не почнеться ближчим часом.

Після усіх привітань, зачинився із Лютінгом та надав звіт радникові. Розповів, що попрохав Ебігейл про те, щоб подумати над пропозицією.

Вислухавши друга, Лютінг навіть збліднув від обурення. Неймовірним здавалося те, що правитель насмілився прохати подумати над тим, на що б інші чоловіки одразу б погодилися.

- Ти утнув дурницю, Антеоне, - холодно промовив молодий чоловік.

- Не заперечую, - тихо відповів правитель, - але Ебігейл розумна жінка усе зрозуміла.

- По твоїм словам виходить, що ти збираєшся їй відмовити, - сухо промовив Лютінг.

- Сподіваюся, що вона сама зрозуміє, що нам не йти одним шляхом, - відповів Антеон, - пройде час, і Ебігейл забуде про нашу зустріч. Принаймні я дуже на це сподіваюся.

Радник та друг пильно подивився на молодого правителя, все ще не вірячи у те, що той говорить.

- Антеоне, ти розумієш, що цим ображаєш Ебігейл? Чим вона тобі не підходить? – наполегливо спитав чоловік.

Імператор подивився на друга так, наче відповідь лишалася очевидною.

- Я вже одного разу помилився з шлюбом, більше такого не допущу. Я кохаю іншу дівчину і тільки з нею готовий розділити власну долю та життєвий шлях. От тільки не знаю, чи погодиться…

- Про кого йдеться? - зробив вигляд, що не здогадується, Лютінг.

- Прекрасно знаєш, - парував правитель, - я кохаю Алатіель. З того самого моменту, як зустрів її, зрозумів, що не здатен більше відмовитися від її прекрасної посмішки, синіх очей та густого білого волосся.

- Те ж саме ти, свого часу, казав про Еліс, - безжально нагадав Лютіниг.

- Розумію, про що ти. Але тут все інакше. Заради Алатіелі я готовий відмовити Ебігейл. Якби остання з’явилася у моєму житті раніше першої дружини, я б одружився з нею, і, певно б, не жалкував. Але коли так сталося, лишається битися за справжні почуття.

- Отже, це твоє останнє слово? - похитавши головою, спитав Лютінг, - пов’язати себе з дівчиною, про яку нічого не знаєш.

- Пізніше, вона сама усе пригадає і розповість. Проте, якщо навіть не розповість, то нехай... Ти правий, Лютінгу, я готовий одружитися з Алатіель, нічого не знаючи про неї. Тому що без цієї дівчини, усе втрачає сенс, навіть влада та піклування народом. Як би егоїстично це не звучало.

У світлих очах Лютінга спалахнула погано прихована лють:

- Який же ти телепень, Антеоне. Ще як ми були дітьми, я дану істину зрозумів.

- Легше, Лютінгу, - різко промовив Антеон, - те що ти мій друг, не означає, що дозволяється усе.

- То ти вже все вирішив? - не приховуючи гніву, вів далі радник, - якщо ти знову помиляєшся? Колись присягався, що кохаєш Еліс. І чим це завершилося для бідолашної?

Антеон відповів не одразу. Прекрасно пам’ятав свою помилку. Знав, що тоді занадто швидко повівся на почуття, що нахлинули на нього. Проте, невже ця єдина помилка, мала відібрати у нього право любити?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше