Ніч на озері

Стояла чудова літня ніч, вода на озері віддзеркалювала світло зірок, що рясно засіяли небо. Квакання жаб, вносили у нічну тишу деяку таємничість, а білі лілії та рожеві лотоси виглядали особливо прекрасними.

Антеон та Алатіель прогулювалися вздовж берега, узявшись за руки. Не відпускали один одного, тому що не бажали. Іноді зупинялися, дивилися на воду, бажаючи помилуватися прекрасним пейзажом.

Біловолоса дівчина сама узяла правителя за руку, чим приємно здивувала останнього. Хоча насправді для самої Алатіелі нічого дивного у цьому жесті не було. За той час, поки правителя не було поряд, дівчина зрозуміла, чого прагне її серце. Нудьга за Антеоном носила не тільки звичку, але і справжні почуття, які дівчина вже встигнула розпізнати та прийняти.

За цей час, красуня стала більш сміливою та відкритою. Навіть почала спілкуватися з деякими придворними дамами. Проте, як і раніше не здатна була пригадати щось про себе.

- Тобі подобається у палаці, Алатіель? - спитав імператор, коли вони, у черговий раз, зупинилися, щоб поглянути на рівну поверхню озера.

- Мені подобається там, де знаходишся ти, - промовила дівчина. Голос її вже не звучав налякано, натомість там відчувалася упевненість та рішучість.

Антеон розвернув до себе Алатіель та узяв її за обидві руки. Стиснув тендітні долоні у своїх власних руках, заглянув у блакитні очі красуні.

Дівчина продовжувала здаватися йому загадкою, яку він прагнув розгадати. Відчував, що тепер, Алатіель не проти цього, бажає відкритися саме йому.

- Що це означає, Алатіель? - тихо спитав він. Мужнє обличчя, освітлене місячним сяйвом, викликало захоплення. Юна дівчина, що стояла навпроти нього, почервоніла.

Зрозуміла, що зізнатися у коханні не так просто, як могло здатися на перший погляд. Антеон вирішив прийти їй на допомогу. Простягнувши руку, заправив білий локон, що нагадував щире срібло у місячних променях.

- Отже тобі подобається у палаці? Хотіла б зостатися тут назавжди? - напряму спитав він.

- Тільки якщо… - дівчина запнулася, у синіх очах забриніла розгубленість.

Антеон відверто милувався нею. Ні одна жінка, яку зустрічав за своє життя, не здатна була зрівнятися у красі з цим юним створінням.

- Кажи, Алатіель так, як відчуваєш. Прийму будь-яку твою відповідь.

- Хто я для тебе? - спитала дівчина, - з того часу, як ми зустрілися, я знала від тебе одне тільки добро. Але досі не зрозуміла, що ти відчуваєш до мене. Чи означає наше знайомство щось важливе? Я не бажаю бути у палаці постійної гостею, чужою людиною.

- Спочатку ти скажи, що відчуваєш до мене, - парував хлопець, - тільки вдячність? Надавши притулок, розгубленій дівчині, я вчинив те, що зробив би кожен на моєму місці. Якщо з твого боку за це відчувається тільки вдячність, то знайду у собі сили прийняти це. Хоча мені буде дуже боляче.

Алатіель мовчала. Для неї було незвичним те, що вона, начебто повинна перша зізнатися про почуття. З іншого боку, перед нею не звичайний чоловік, а правитель.

- Не тільки вдячність, - твердо промовила дівчина, дивлячись у темні очі Антеона, - коли ти поїхав, я дуже чітко це відчула. Проте не знаю, наскільки мої почуття являються взаємними.

- Про які почуття йдеться? - наполягав молодий чоловік. Він ніяк не здатен був повірити у те, що біловолоса красуня, про яку мріяв вже не перший день підряд, відчуває до нього теж саме.

Дівчина не відповіла. Оповила шию чоловіка тендітними руками, подалася вперед. Не сподівалася від себе подібного нахабства, ніколи б не подумала, що здатна поцілували чоловіка першою. Узагалі не думала, що здатна когось поцілувати. Певно, піддавшись справжнім почуттям, красуні забула про усі принципи пристойної поведінки.

У Антеона перехопило дихання, коли вуста красуні накрили його вуста. У якийсь момент здалося, що земля йде з під ніг. Що світ навколо щезнув, лишилися тільки вони удвох. Правителю дійсно хотілося, щоб віднині не існувало нічого такого, щоб змусило відволікатися від вродливої незнайомки, яка стала найріднішою для нього. Коханою дівчиною імператора.

Поцілунок продовжувався довго, молоді люди не бажали відриватися один від одного. Антеон вперше відчував таку насолоду від близькості з жінкою, незважаючи на те, що йому було з ким порівнювати. Лише Алатіель здатна змусити його відчувати себе на вершині щастя.

Обережно, із ніжністю, притиснув дівчину до міцних грудей. Почав гладити по розкішному білому волоссі, відчуваючи, як тендітне, тоненьке тіло тремтить від тих емоцій, що охопили їх.

- Я кохаю тебе, Алатіель, - тихо промовив він, цілуючи дівчину у скроню.

- Ти не поїдеш більше? - здавленим голосом спитала юна красуня, - не одружишся з Ебігейл?

- Звідки ти знаєш? - спитав Антеон.

- Про це увесь палац говорить. Навіть я, що не цікавлюсь плітками, почула, - зізналася дівчина, - не маю права тебе тримати, але…це так боляче, якщо вирішив обрати іншу.

Простягнувши руку, правитель лагідно заправив біле пасмо, після чого, підвів голову дівчини за підборіддя, заглядаючи у сині, наче літнє небо, очі.

- Алатіель, моя обраниця - ти. Ніяка інша жінка не здатна підкорити моє серце, як це вдалося чарівній незнайомці, що я зустрів на березі цього озера. Присягаюся, що віднині будемо йти по життю разом, не відпускаючи один одного.