Сяйво лотоса

Почати пригадувати

Алатіель відчувала себе зрадницею через те, що вирішила діяти без відома Антеона. Чи не так давно, обіцяла правителю, що більше секретів не буде. Проте, помітивши, наскільки Антеон зайнятий особистими справами та обіцянкою, яку дав Орафу, вирішила не турбувати коханого. До того ж, він міг заборонити дівчині виконати те, що було у її планах.

Дівчина не знала як вчинити. Розуміла, що дуже ризикує, погоджуючись на подібну зустріч. Лютінг, який запрошував, не викликав жодної довіри. Він вже одного разу намагався викрасти біловолосу красуню. Що ж завадить йому зробити це ще раз? До того ж якщо вона буде зовсім сама? Проте, із розмови з Деймосом, дівчина розуміла, що таким чином, дійсно зуміє дізнатися про своє минуле. Була певна, що її не обманули, і таємниця життя розкриються хоча б частково.

Не знаючи, що робити, Алатіель звернулася до однієї із служниць. З дівчиною яку звали Майя, наречена правителя встигла здружитися і довіряла трошки більше, ніж іншим. Розповіла, що має піти на зустріч із незнайомцем. При цьому змовчавши, до якого саме. Розуміла, що Лютінга розшукують, але не стала говорити про нього. Зовсім не тому, що хотіла покрити зрадника правителя.

Алатіель, невідомо чому, була певна: якщо Лютінг так просто кликав її на зустріч, отже був певен, що йому нічого не загрожує, і він має запасний план.  Інакше не став би так ризикувати, знаючи, що потрапити у руки Антеону, означало підписати собі вирок. Скоріше за все, правитель не стане страчувати чи жорстоко карати винуватця. Проте, назавжди облишить своїми милостями і зробить вигнанцем. У будь якому разі, Лютінгу краще не показувати на очі Антеону, не накликати на себе його гнів.

Порадившись з Майєю, Алатіель узяла з дівчини слово, що та нічого не скаже іншим про таємну зустріч. Але якщо її пані не повернеться до визначеного часу, дівчина повинна була «помітити» зникнення і підняти тривогу. Алатіель на знак вдячності подарувала служниці дещо зі своїх коштовностей.

У зазначений час, дівчина покинула палац через таємні ходи, про які знали у палаці одиниці. Вдягнена у темну сукню і таку ж темну накидку, дівчина, легка наче тінь, пішла до озера.  До того місця, де з нею сталося безліч різних подій. У першу чергу, вона зустріла там Антеона, там же почула від нього щире зізнання у коханні. Пригадає минуле заради нього, щоб бути певною, що гідна такого величного чоловіка.

Ось і озеро, на якому вона вперше зустрілася з Антеоном. Скільки подій сталося відтоді, як вона вийшла із невеликого гаю, який розташовувався неподалік. Можливо те, що вона зустрілася саме з Антеоном стало помилкою? Але не для неї! Тому що життя не уявляла без цього молодого чоловіка. Навіть якщо у когось були інші плани… тепер їм вже не судилося здійснитися. Тому що Алатіель бачила себе поряд тільки із правителем Малнара.

Ніч була місячна, довкола все заливалося сріблом, яке створювало прекрасну ідилію, змушувало захоплюватися від даної краси, що панувала навколо. Підійшовши на берег озера, дівчина почала приглядатися до води. Сподівалася, що ось зараз побачить сяйво прекрасного лотосу, який змусить все пригадати і подивитися на власне життя іншими очима.

Алатіель вірила, що у неї в минулому не сталося нічого такого, що могло б завадити лишитися із коханим чоловіком. Проте, у той же час, щось підказувало: випробування тільки почалися.

- Алатіель, - почулося позаду неї.

Біловолоса дівчина оглянулася і побачила високу постать, яка наближалася до неї. Вона не відчула страху, тому що знала, хто це. Розуміла, що ця людина дозволить їй відкрити завісу до таємниць, що підсвідомо не давали спокою ось уже довгий час.

Чоловік, який також був вдягнений у довгу накидку, повільно зняв капюшона. Місячні промені осяяли мужнє обличчя, риси здалися дівчини знайомими. Не тільки тому що це був радник правителя, але і з інших причин. Алатіель вже була повністю певна, що знала його ще до того, як зустріла при дворі Антеона.

- Алатіель, - промовив далі Лютінг, - я відкрився тобі, - чому ж ти приховуєшся від мене?

Наче заворожена, дівчина зняла капюшона. Довге, біле волосся заструменіло під місячним сяйвом, нагадуючи чисте срібло. Лютінг не зумів приховати захопленого погляду. Алатіель з кожним днем ставала вродливішою. Зрозуміла причина ненависті Ебігейл до молодшої сестри. Жіноча заздрість ніколи не проходить безслідно.

- Ти зовсім мене не пам’ятаєш? - тихо запитав він, підходячи ближче до красуні.

Алатіель не знала, що їй відповісти. З одного боку, хотілося розпрощатися із Лютінгом та швидко піти геть. З іншого боку, її щось тримало і не дозволяло перервати зустріч. Що з нею? Невже щось відчуває до цього чоловіка, навіть не знаючи, яку роль відіграв у її житті?

- Лютінгу, - сказала вона, ігноруючи попереднє запитання, - я хочу знати причини вашої поведінки щодо мене.

- Тебе щось бентежить? - тихо спитав він.

- Ви намагалися мене викрасти посеред бенкету. Створили безлад, через який міг хтось постраждати. Хіба я не маю права запитати?

- Але зробив я так, тільки тому що не мав іншого вибору, - тихо відповів хлопець, - скільки часу намагався завоювати тебе, але все було марне. Ти не відповідала на мої почуття, якими б щирими вони не були.

- Про що ти говориш? - тихо спитала юна красуня. Щось підказувало їй, що Лютінг не обманює, і що вона вже бачила його, ще до того, як зустріла Антеона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше