Кожному своє

Антеон, зачинившись у своїх покоях, навіть не знявши верхнього одягу, впав на ліжко. Він так втомився, що навіть сил на розмову із нареченою не вистачило. Певне Алатіель вже лягла спати, тому турбувати її не варто.

Подумавши про кохану, на вустах Антеона, мимохіть з’явилася усмішка. Вірив, що колись справам настане кінець і він з біловолосою красунею, нарешті, зіграють весілля. Дівчина стане надійною супутницею для нього, підтримкою і вірною дружиною. Найголовніше те, що він кохає її, а вона його. От тільки…

Нещодавно Антеон отримав листа від принцеси Ебігейл. Спочатку та ввічливо запитувала про справи чоловіка, а потім наполегливо нагадала, що пропозиція про одруження досі у силі. Антеон, збирався тут же відписати відмовою, якби не прямий натяк у тексті. Ебігейл ледве не в обличчя говорила, що готова розв’язати війну, якщо правитель Малнара відмовиться від одруження. Несподіванкою для Антеона це не стало, але він сподівався обійтися без таких погроз.

Поведінка Ебігейл не здивувала Антеона. З самого початку, розумів, що ця молода жінка ніколи свого не упустить. Стало навіть цікаво, чи бажає вона просто бути з ним чи більше цікавиться королівством, який піде у комплекті із владним нареченим.

Хлопця цікавило інше: як тепер вийти з цієї ситуації? Про те, щоб відмовитися від шлюбу з Алатіель, навіть мова не йшла. Проте, якщо дівчина дізнається про умови зі сторони Ебігейл, тоді цілком можливо, що сама почне проявляти благородство і умовляти чоловіка погодитися на шлюб. Тому краще не говорити їй нічого. Він як справжній чоловік і правитель повинен вирішити все самостійно.

Тепер Антеон пошкодував, що поряд немає Лютінга. Хоча що той сказав? Порадив прийняти пропозицію владної принцеси. Особливо після того, як Антеон дізнався, що колишньому раднику не байдужа біловолоса красуня, яка вже належить правителю і більше нікому.

Антеон розумів: потрібно усякими методами не допустити війни. Сподівався на розум молодої жінки, що та, все ж таки, не піде на подібне. Не може Ебігейл, яка турбується за власний народ і процвітання королівства, поставити під удар все це, заради чоловіка. Чи може? Питання не давали спокою молодому правителю, тому що він не знав, яким чином діяти, щоб не натворити ще більше помилок. Одне знав точно: Алатіель від себе він не відпустить і не пожертвує коханою жінкою заради влади.

Чоловік прийняв рішення завтра провести цілий день із коханою. Дівчина із довгим білим волоссям являлася його нареченою, а він за останній час приділяв так мало уваги. Потрібно все це виправити, щоб потім не шкодувати.

Алатіель знову покинула палац без дозволу. На цей раз прийняла рішення: якщо вдасться поговорити з Лютінгом і дійти згоди, вона точно все розповість Антеону. Попросить у нього вибачення за те, що приховувала. Він зрозуміє її…

За цей час, що Алатіель провела у своїх кімнатах, вона постійно намагалася тримати у руках чарівний лотос. Милувалася кожним бліком, що пробігав по пелюсткам, і з кожним разом відчувала, як частина спогадів поверталася до неї.

Її життя до того моменту, як вона все забула можна назвали щасливим, якщо узяти до уваги те, що крім старшої сестри у дівчини не було рідних. Найгіршим було те, що старша сестра не любила молодшу. Але юній красуні не хотілося у це вірити. Радше було думати, що Ебігейл просто не вміла показувати власні почуття до сестри.

Принаймні для Алатіелі стало зрозуміло, чому вона постійно навчалася. Щоб позбутися холоду, який оточував, коли Ебігейл знаходилася поряд. Алатіель навчалася грати на флейт, танцям, навіть нетипове обрала хоббі: політ на драконах. І все заради того, щоб отримати похвалу від сестри. Яку так і не отримала.

Зараз вона відчувала себе особливо дивно. Коли почала пригадувати, то не відчувала особливого болю чи здивувань. Виявляться вона нічого особливого не втратила. Натомість знайшла Антеона, який став справжнім коханням її життя. Заради нього, дівчина із білим волоссям, готова була відмовитися від усього, що мала. Єдине, що тішило, те, що вона принцеса, а не звичайна міщанка. Отже має право стати дружиною для Антеона. Лишалося тільки сказати Лютінгу, що вона не відчуває до нього нічого. Молода красуня розуміла, що зробить цим боляче колишньому радникові Антеона, проте, що могла вдіяти? Не могла наказати власному серцю і не хотіла.

Алатіель вже добре розуміла, що спогади почали повертатися завдяки лотосу, який віддав їй Лютінг. В академії, де колись знаходилася дівчина, щось розповідали про чарівні предмети, які здатні берегти спогади і приховувати їх. Алатіель узагалі погано розбиралася у магії, тому практично нічому і не навчилася. Відомо, що для навчання магії, у адепта повинно бути хоча б якісь завдатки до магічного ремесла. У юної дівчини такого не спостерігалося ніколи, проте, вона і не бажала подібного. Магія для неї завжди виступала як щось незвичне, і, можливо, неправильне.

Коли Лютінг вийшов до неї, Алатіель навіть відчула щось схоже на радість. Цей молодий чоловік складав частину її минулого. Вона більше не боялася його, тому що знала, що цей хлопець добрий.

- Ти не боїшся, що тебе схоплять? – бадьоро спитала дівчина Лютінга, який без усякого страху вийшов їй назустріч.

- Яким чином? Ти ж не збираєшся мене здавати, - промовив він.

- Не збираюся. Але за мною можуть слідкувати. Адже я наречена Антеона.

Сказавши останні слова, дівчина пильно дивилася у вічі Антеону. Сказала подібне, не для того, щоб подражнити чи зробити боляче. Просто хотіла, щоб правитель знав правду і не плекав марних надій.