Сяйво лотоса

Все що ми можемо

Антеон і Алатіель тієї ночі повернулися до палацу. Йшли, тримаючись за руки, наче боялися відпустити. Відчували, що можливо це останній раз, коли мають змогу дійсно бути разом.

Молоді люди мовчали, обдумуючи те, що сталося. Антеон розумів, що останнє слово знаходиться за ним, що Алатіель підкориться його волі. Найгіршим для молодого правителя виявилося те, що він дійсно не знав, як краще вчинити. Чи має право на те, щоб пожертвувати благополуччям інших заради свого особистого щастя?

Насправді, ситуація досить відома. Особи королівської крові повинні робити все можливо, щоб покращити життя тих, хто від них залежить. Чи повинен він одружитися з Ебігейл заради свого народу? Чи попросту повинен приректи народ на війну?

Антеон розумів, що до того як зустрітися з Алатіеллю, він би так і зробив. Але тепер, коли пізнав справжнє кохання, не бажав поступатися. До того ж, якщо одружиться із Ебігейл, доведеться віддати біловолосу кохану Лютінгу. Сама думка, що дівчина належатиме кому іншому, викликала у чоловіка лють. Якщо колишній радник насмілиться забрати Алатіель до іншого королівства, Антеон сам готовий піти на ці землі війною.

Мимохіть пригадалася Еліс. Невже виходить так, що колишня кохана також прийняла участь у цьому брудному спектаклі? Антеону хотілося зберегти тільки світлі спогади про покійну дружину, але тепер ставало ясно, чому після весілля так швидко пройшло кохання. Тому що його ніколи не було і шлюб виявився заключений завдяки магії. Там де йдеться мова про щось щире і справжнє, неможливо добитися результатів за допомогою чарів.

Ще трохи подумавши над ситуацією, чоловік наказав доставити до себе Орафа. Певне, молодому чарівникові цікаво буде дізнатися про те, хто допоміг його вчителю піти до предків раніше, ніж потрібно.

Ораф не забарився, і причиною подібного поспіху послужило не тільки бажання не змушувати правителя чекати. Здавалося, Ораф знав, що Антеон повинен сказати йому щось важливе.

Антеон, перед тим, як прийняти Орафа, звелів Алатіелі також прийти. Спочатку не хотів вплутувати тендітну красуню, але раптом зрозумів: мусить це зробити. У майбутньому, Алатіель могла стати його дружиною, тому від неї не бажав нічого приховувати. До того, справа яку намагалися вирішити, напряму стосувалася її також.

Біловолоса дівчина прийшла швидко і ввічливо поклонилася перед правителем. По її глибоким, блакитним очам, Антеон помітив, що вона йому вдячна.

Дівчина була налаштована пройти нелегкий шлях разом із Антеоном. Також чоловік бачив, що вона прийме будь який вирок від нього. Якщо б правитель зараз наказав їй піти з Лютінгом, вона б із сльозами на очах зробила б це. Не заради себе, а заради нього.

Жестом руки, Антеон звелів усім присутнім покинути їх самих. Коли закохані лишилися тільки вдвох, правитель устав і підійшов до дівчини, яка покірно стояла, опустивши голову. Узявши її за підборіддя, підвів голову красуні, подивився у глибокі, сині очі. Алатіель дивилася у відповідь…

Не кажучи більше ні слова, Антеон схилившись до коханої впився у її вуста палким поцілунком. Лише на мить, дівчина завмерла, після чого, обхопивши чоловіка за шию, почала відповідати, даруючи не менш пристрасні поцілунки, від яких обоє божеволіли.

Дуже гостро відчували, що не здатні відпустити один одного. Хіба будуть вони щасливі, якщо одружаться з тими, кого не кохають?

- Чому я не зустрів тебе раніше, моя Алатіель? - тихо спитав Антеон.

- Певне, вже так судилося, - так само тихо відповіла дівчина, - але тепер, коли ми разом, не уявляю життя без тебе. Готова на все… але приректи два королівства на війну, це неправильно.

- Згоден, - сказав Антеон, - для мене, віддати тебе іншому, важче за все.

Молоді люди не встигли поговорити, як їм доповіли, що Ораф очікує на дозвіл увійти. Антеон одразу запросив чарівника, знаючи, що попереду очікує ще більш серйозна розмова.

Ораф увійшовши, одразу вклонився. Причому зробив це не тільки перед Антеоном, але і перед Алатіеллю. Дівчина для нього виступала, як наречена правителя, і чарівник дивився на неї, як на майбутню королеву.

Антеон запропонувавши магу сісти, одразу перейшов до справи.

- Орафе, ти знаєш, хто міг вбити твого учителя? - спитав правитель, пильно спостерігаючи за реакцією чарівника.

Незважаючи на витримку, Ораф збліднув. Молодий правитель мимохіть усміхнувся. Ораф усіма силами прагнув дізнатися правду і зрозуміти, кому мститися. Для нього наставник був тим, хто дозволив пробитися у житті, подарував надію на краще, дозволив розвивати магічні здібності. Втративши його, молодому магу спочатку узагалі нічого не хотілося.

- Я б все віддав, щоб дізнатися, - холодно, але ввічливо відмовив Ораф.

- Можливо, не доведеться нічого віддавати, - зауважив Антеон, - от тільки чи зумієш ти помститися.

- Готовий на все заради цього, - твердо відповів молодий чарівник.

- Якщо ти готовий відповідати за власні слова, то я готовий надати підказку, - кивнув Антеон.

Правитель, у загальних рисах переказав те, що почув від Ебігейл і Лютінга. Ораф слухав, із жадібністю хапаючи кожне слово. Не можна було зрозуміти, здивований чарівник, чи, певне очікував подібного.

- Певне, Еліс дуже добре заплатила моєму учителю, - задумливо промовив Ораф, - у нього була єдина слабкість: дуже любив розкіш, і постійно мріяв отримати більше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше