Глава 5 (3) від 15.05 (день)

Між тим Пашка заціловував кожен її пальчик, повільно, чуттєво, гіпнотизуючи поглядом. До щік Ніки прилила кров, а серце забилося як навіжене.

«От хитрун! Знає, чим взяти, – думала вона, але на допомогу миттю прийшли тверезі думки: – Ну так, розслабляйся, закохана дурепа, розслабляйся. І навіщо думати, скільки дівчат до тебе він ось так «вмовляв»?!»

Вероніка зціпила зуби і взяла почуття під контроль. Йому знову щось від неї потрібно? Гаразд. Хоче її завоювати для якихось своїх цілей? Чудово. Тільки нехай діє за її правилами!

– У тебе добре виходить, дуже добре, – вона стежила за виразом його обличчя.

– Ну, я... практикувався, – почуття провини не було ні на гріш, тільки безмірна гордість за свої вміння. – І роки тренувань не пройшли даремно.

– А от цього точно казати не варто, – Ніка рішуче вивільнила руку з його пальців.

– Гаразд, Нік, ти ж знаєш, що я не був святим. А зараз що, вирішила пограти у власницю?

– А знаєш... так вирішила. Майбутнім дружинам можна. Хіба ні? – і по-господарськи схрестила руки на грудях.

«Ну, що скажеш, коханий?»

– Ти зараз схожа на сердитого хом’ячка, – весело почав він, але Вероніка озирнула його таким пронизливим поглядом, що хлопець веселощі зменшив. – Нік, ти мене лякаєш. Якщо і після одруження будеш влаштовувати мені розгін, я можу і передумати. Ти завжди мені подобалася саме за розуміння. Мені потрібна жінка, яка буде приймати мене таким, який я є, а не читати нотації. Та жінка, якою ти була весь цей час. Невже я багато прошу?

– Так місто велике, вибирай будь-яку! – зопалу видала вона. І сама здивувалася, настільки легко змогла запропонувати щось подібне.

Пашка з силою видихнув:

– Стоп-стоп-стоп! Давай заспокоїмося, ми обидва зараз погарячкували. Ну кого я можу взяти з собою на чужину, крім тебе?! З ким зможу розслабитися і відчути себе «вдома»?!

Ось, вже краще. Все ж потроху, по крапельці, але він піддається «вихованню». Може, з Павлом і правда ще не все втрачено? Хотілося б сподіватися. Якщо вже вона витратила на нього стільки років, потрібно як мінімум дати йому шанс, а там вже вирішувати...

– До речі, а куди саме ми збираємося? – жваво поцікавилась Вероніка.

– В Амстердам. Непогано, так? – він явно був задоволений.

– Еге ж, до Нідерландів просто рукою подати, – Ніка не втрималася від іронії.

– Колюча яка! Може, й далеченько, але там я буду начальником відділу, – вагомо зауважив ненаглядний. – В компанії відбувається реорганізація штату.

Вероніка була зовсім не здивована, що Пашу покликали на підвищення. Свою роботу він виконує «на ура», нехай і в цьому чимала її заслуга, а язик підвішений так, що багатьом і не снилося.

– Це питання вирішене? – не могла не запитати Ніка. Ні, все-таки їхати в чужу країну і в таку далечінь зовсім не тягнуло, навіть з коханим Пашкою.

– Майже. Все залежить від нашого майбутнього відрядження. Добре себе покажемо – і підвищення у нас в кишені!

– Іншими словами, це наш пропуск?

– Саме так! А ще ... Це відрядження ... воно буде як би нашою передвесільною подорожжю. Сонце, море, пляж і ми удвох... Пройдемо тренінг, представимо доповідь, а решту часу витратимо на себе. Я зроблю так, що ти надовго запам’ятаєш цю поїздку. Ну ж бо! Принцесам не йдуть похмурі складочки на лобі, – його пальці м’яко пройшлися по обличчю Ніки.

«Принцеса Несміяна», – вкотре спливли в пам’яті слова Слави.

Що ж це за пошесть така?! Чому цей гад знову і знову вривається в її думки, та ще й тоді, коли поруч Паша і думати вона повинна тільки про нього?!