Глава 9 (2) від 18.05

Ніка щиро намагалася викинути з голови Славу і насолоджувалася товариством нареченого. Коли Славко пішов, і їй, і Паші стало ніби легше дихати, тому вони з подвійним азартом хлюпалися в морі і носилися берегом за м'ячем, знову приєднавшись до міні-матчу з пляжного волейболу. Ковалевський на пляж так і не повернувся (і слава Богу!), так що настрій був чудовий.

Після запливів Ніка промокалась рушником Пашки, відчуваючи його свіжий запах, що трохи віддавав м'ятою. Це було... так інтимно, чи що. Ось і зараз вона м'яко проводила по шкірі тканиною, а Дронов раптом підійшов зі спини і закутав її в рушник, ніби дитину, а потім стиснув з такою силою, з якою маленька дитина стискає плюшевого ведмедика, коли їй страшно.

– Нік, – пробурмотів їй у волосся, – адже ми поїдемо на підвищення разом?

– Паша, ти чого раптом?

Він поводився дивно. І такого розпачу в його голосі вона, напевно, не чула ніколи. А від сили обіймів вже ставало важко дихати.

– Чому «раптом»? Ми з тобою довго до цього йшли... і, нарешті, прийшли. Ти і я... Я давно повинен був це зробити, – сказав ледве чутно і, здається, навіть не їй, а самому собі.

І адже ж не брехав! Зараз він говорив правду, не повірити було неможливо. Тоді що за вистава відбулася у неї вдома під час сімейних посиденьок? Чому та пропозиція була абсолютно фальшива, а зараз хочеться сказати безумовне «так» і більше ні в чому не сумніватися?

Але сумніви у неї були, і ще які. Між ними з Пашею за ці роки траплялося всяке, але було дещо, чого не сталося. І мова зовсім не про інтим, а про довіру. Так, соромно зізнатися, але Ніка йому не довіряла і в будь-яку мить чекала каверзи. Про яке сімейное життя в такому випадку може йти мова? Цікаво, скільки часу знадобиться, щоб розвіяти сумніви і з чистим серцем відкрити йому душу?

Потім Дронов ніби схаменувся і почав дбайливо розтирати Ніку, а вона, вирішивши не відставати, так само ретельно витерла його. Зрозуміло, особливу увагу приділивши «слабкому місцю», тобто грудям.

– Ні-ік, – пробурмотів коханий хрипко.

– Так-так? – відгукнулася вона як ні в чому не бувало.

– Ти спеціально робиш?

– Про що ти? – і стала згортати рушник, намагаючись не дивитися на Пашку.

– Випробовуєш мене на міцність, – не відступав благовірний. – Нік, я ж не залізний. Не треба так.

– Вибач, більше не буду.

Відпиратися було марно, зате почути з вуст потенційного чоловіка, що її дотики не залишають його байдужим, виявилося дуже навіть приємно.

– Слухай, я така голодна! – вигукнула вона, збираючи речі.

– Я теж, і дуже, – відгукнувся Дронов.

І Вероніка, що кинула на нього швидкий погляд, прекрасно зрозуміла, про який голод мова, і до їжі він мав мало відношення. Тим не менш вони повернулися в готель і, не піднімаючись в номери, зайшли до ресторанчика на першому поверсі, де накинулися на їжу з азартом хижаків, які наздогнали здобич. Все ж біганина пляжем і борсання у воді не пройшли для них непомітно.