Глава 10 (2) від 19.05

Яка ж краса! Сонце, зникаючи за краєм моря, забарвило все навколо різнокольоровою палітрою, і там, далеко, було вже не зрозуміти, де вода, а де небо. Боязкі зірки тільки-тільки з'влялися на небосхилі, ніби розвідуючи обстановку і обираючи собі місце для нічних розваг.

– Подобається? – Пашка ласкаво стиснув руки нареченої.

Здається, в цей момент він готовий був наплювати на техніку безпеки і пересісти до неї на сидіння, але Вероніка зупинила його поглядом:

– Подобається, Паш. Давно ми так не вибиралися...

– Коли повернемося, можемо повторити, – запропонував він. – Наш парк рази в три більше, є де розгулятися. Поки ще ми тут...

Це «поки ми ще тут» нагадало про те, що час виїзду за кордон наближається. А значить, наближається день Х, коли Ніка повинна дати Павлу відповідь.

Ще трохи погулявши парком, освітленим міріадами вогнів, вони рушили у бік моря. З кожним кроком сутінки згущувалися, а зірки світили все яскравіше. Славка, який на колесі огляду їхав у синій кабінці відразу за ними, знову кудись зник. Ну от і чудово!

Альтанки з виглядом на море були геніальною задумкою. Досить символічні (чотири стовпчики і дах над напівкруглою лавою), вони давали прихисток і під час денного відпочинку, коли хотілося сховатися від спеки, і під час нічних прогулянок в компанії коханої людини.

Вероніка не заперечувала, коли Паша присунувся ближче і переплів її пальці зі своїми, хоча серце стало відбивати чечітку. Якийсь час вони мовчки сиділи поруч, дивлячись на мерехтливі зірки і споглядаючи, як розходиться від обрію по воді місячна доріжка. Та в ці миті їм і не потрібні були слова. Пашка, такий близький і рідний, зовсім поруч. З ним добре і тепло, навіть незважаючи на свіжий вітерець, що віяв з боку моря.

– Паш, ніколи не розуміла, чому закоханим подобається дивитися на зірки, – порушила мовчання Ніка. – А зараз, здається, розумію.

– Так, Нік, є в зірках щось таке... Хоча не забувай, що вони світять, та не гріють. У них немає того тепла, яке є в твоїх очах, – промуркотів Павлик і захопив у полон її погляд.

Це чудове місце, ласкаві руки коханого, його тепло, та й сама атмосфера... Здається, саме такі моменти найбільш слушні для першого поцілунку... Паша, судячи з усього, подумав так само і став повільно нахилятися, злегка стиснувши долоню Вероніки.

– Що я бачу?! У когось гормони зашкалюють? – змусив здригнутися голос Славки, який, виявляється, стояв позаду. – Ми сюди, взагалі-то, для роботи приїхали, а не для розваг. І якщо від Пашки я нічого іншого і не очікував, адже він у нас хлопець видний, – на цьому місці Паша стиснув руку Ніки, – але вже ти, Вірунчик... Де твоя звичайна стриманість, де відповідальний підхід до заходу? Розтанули в амурних парах моря? Вам, бува, не потрібно переглянути матеріали для завтрашнього виступу? Добре, що Сергій Анатолійович відрядив з вами мене, інакше б точно завалили нам всю поїздку і зганьбили філію.

«Та ні, це саме ТИ зараз зіпсував такий момент!»

– Слав, може, ти сам з кимось познайомишся і теж добре проведеш вечір? – ледве стримуючи роздратування, процідила Ніка. – Впевнена, з інших філій з'їхалося чимало симпатичних дівчат. Хто знає: можливо, одна з них твоя доля?!

– Свою долю я вже давно вирішив, тому випадкових знайомств не потребую.

І ось що хотів цим сказати? Що «одружений» на кар'єрі? Або ще щось?