Глава 12 (3) від 21.05

– Тепер розвернися до мене, – попрохала владно, майже наказала.

– А не знепритомнієш від такої краси? – запитав глузливо, але повернувся, демонструючи гладеньку смагляву шкіру, в міру підтягнуті грудні м'язи без ненависних Ніці «цицьок» і міцний прес. Та-а-ак-з, скільки там кубиків? Один, два, три, чотири, п'ять...

– Корольова, ти мене лякаєш, – Славко нахилив голову, приховуючи обличчя за схиленим на щоки волоссям. – Тепер мені справді страшно за свою незайманість.

– Іди ти... Теж мені жартівник, – зніяковіла вона, але очей не відвела, пестячи поглядом кожну лінію його чудового тіла. – Гюльчатай, а покажи личко.

– Я радий, що сюрприз виявився приємним, – усміхнувся він. – Але гарного потрошку. Я і так перед тобою занадто розкрився, як ні з ким до цього. Не будь жадібною, всьому свій час.

Що за гру він вів? До чого вся ця конспірація? З-за спокусливу виставу Ніка трохи не забула, що дуже на нього гнівалася.

– Сла-ав, а навіщо весь цей маскарад? – не могла не запитати вона.

– З багатьох причин... Ну, і щоб натовп закоханих дуреп не бігав, як за Пахою, – відповів він. – У мене крім тіла ще й мізки є, і саме їх повинні оцінювати в першу чергу.

– У тебе не тільки мозок, але і гонору вище даху, а ще отруйний язик, якому я вже давно віддала належне.

– О-о-о, мій язик здатен не тільки на розмови, – промуркотів він і ступив до неї. – Продемонструвати?

Від несподіванки і такої обурливої пропозиції Вероніка машинально натиснула на кнопочку зупинки відеозапису і поспішила сховати смартфон.

– Е ні, не треба, – відмахнулася вона, а серце чомусь забилося сильніше, коли згадала їх шалену напівбитву-напівпоцілунок. – З мене на сьогодні досить демонстрацій. І потрясінь теж, – злість і образа з новою силою стали заполоняти душу.

Значить, ось як Паша готується до весілля?! Ось яка ціна його слова... і вірності. Та й Славка гарний! Замість того, щоб напоумити друга, скористався моментом і забрав у нього з-під носа наречену. Друзі так не роблять. Та й чи була між ними хоч коли-небудь дружба?

Так, все, викинути з голови обох! Зайнятися собою і тільки собою. Хай вигадують для завтрашнього виступу, що хочуть, а вона своїми напрацюваннями більше ділитися не збирається!

– Одягнися, – попрохала відвернувшись і поставила на стоп мелодію.

Бачити зовсім поруч таке приголомшливе чоловіче тіло виявилося нестерпно. Від цього було і тремтливо, і хвилююче, і страшно.

– Скромниця, – усміхнувся він, але наполягати не став і, судячи по шереху одягу, почав одягатися.

– Не думай, що тепер я буду ставитися до тебе по-іншому, – сказала Ніка агресивно, але все ще не наважуючись підняти на нього очі. – Тіло – це всього лише тіло. Навіть якщо ти хоч тричі красень, але як був для мене гадом, так і залишишся!

– Ти хоч сама віриш у те, що говориш? – продовжував насміхатися він.

– Абсолютно. Зараз ти кожним своїм словом нагадуєш мені колишнього себе, так що... Як ти там казав про обгортки і зміст? – спробувала пригадати вона. – У твоєму випадку «нічого так» обгортка приховує такий жах, що краще її не розгортати, – і попрямувала до дверей, щоб швидше залишити дах.

– Ох, Вірунчик, кожним своїм словом ти розбиваєш мені серце, – пафосно вигукнув Славка і поспішив відчинити перед нею важку стулку.

– –А там є що розбивати? – уточнила Ніка, ступаючи на сходи. Здається, ти весь випромінюєш отруту.

– Ну, такий вже я... – розвів він руками. – Але навіть мухомор можна знищити, якщо кинути у сірчану кислоту. А можна і застосувати з користю, якщо правильно все розрахувати.

Вероніка ледве стримала сміх і сказала пошепки, щоб не привертати до їх нічної вилазки зайвої уваги:

– Слав, я тебе за язика не тягнула, ти сам... Будеш тепер для мене Мухоморчик. Ось на кожного «Вірунчика», «Вірусика» та інше отримаєш відповідь, я тобі обіцяю, Мухомор Батькович.

– Ех, Вірочко, ну от як тебе витримати і нерви зберегти? – він теж знизив голос. – Та у мене сталева витримка, не інакше! До речі, з тебе спальне місце, ти обіцяла.

– Йдемо вже, Мухоморчик, на килимку тобі біля дверей постелю...